Читати книгу - "«наречена» свого шефа, Alina Pero"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Море ледь чутно шепотіло, виблискуючи на сонці мільйонами діамантових бризок.
Я лежала під парасолькою, потягуючи прохолодний коктейль через трубочку, і слухала сміх Софії та Вероніки.
День був ідеальним.
Ніжний бриз, аромат кокосу від лосьйону, солодке ліниве тепло…
"Ось так виглядає абсолютне блаженство", — подумала я, закривши очі.
Але щось змусило мене їх відкрити.
Чи, правильніше сказати — хтось.
Він.
Гордій виходив із води, тримаючи під рукою дошку для серфінгу.
Мокрий гідрокостюм щільно облягав його тіло, відкриваючи груди та рельєфний прес.
Я завмерла.
Це було наче сцена з фільму, де головний герой з'являється у найкращий можливий момент, а всі навколо затримують подих.
Ось він проводить рукою по волоссю, відкидаючи мокрі пасма з чола…
Я відчула, як моє серце зробило підозрілий кульбіт.
— Ти що, наче вперше бачиш його?
— Що? — я здригнулася, коли Софія легенько штурхнула мене ліктем.
— Я питаю, ти чула, що я казала?
— Е-е-е… Так, ні!
— Ага! — Вероніка підняла брови. — Бо вигляд у тебе був такий, наче ти щойно побачила… хм… щось дуже спокусливе.
— Дівчата, припиніть! — я зітхнула, роблячи ковток коктейлю.
— Та все ж, ти знала, що Гордій професійно займався серфінгом?
Я повернулася до них із подивом.
— Серйозно?
— Так. Він довгий час виступав на змаганнях, навіть отримував нагороди, — пояснила Софія. — А потім вирішив зайнятися бізнесом, але щоразу, коли приїздить сюди, то не пропускає жодного дня без хвиль.
Я ще раз подивилася на нього, але тепер уже з новим інтересом.
Гордій ідеально виглядав у воді.
Наче він народився, щоб приборкувати хвилі.
— А ви тут, значить, відпочиваєте? — його голос пролунав прямо над нами.
Я ледь не підстрибнула.
Він уже стояв біля нашого шезлонга, досі мокрий, з блискучими крапельками води на шкірі.
"Зосередься, Соломіє!", — нагадала я собі, силкуючись виглядати спокійною.
— Та так, чекаємо, поки коктейлі навчать нас серфінгу, — жартівливо відповіла Вероніка.
— До речі, Соломія теж хоче спробувати!
Я перехопила подих.
— Що?!
— О, чудово, — Гордій посміхнувся, і в його очах з'явився лукавий блиск. — То ходімо.
— Стривай! Я ж не казала…
Але було пізно.
Гордій простягнув мені руку, і я рефлекторно взяла її, навіть не усвідомивши, що роблю.
І тут він просто… потягнув мене за собою.
Урок виживання на воді
Хвилі ніжно обіймали мої ноги, поки Гордій тримав дошку і пояснював, що робити.
— Головне — баланс.
— О, ну з балансом у мене проблеми…
— Ти впораєшся, — його голос звучав так впевнено, що я майже повірила.
Він став позаду, притримуючи дошку, поки я невпевнено на неї забиралася.
— Отак. Тепер ноги трохи ширше…
Я спробувала, але одразу похитнулася.
Гордій миттєво схопив мене за талію.
Його руки були сильними і теплими навіть через мокрий гідрокостюм.
— Не поспішай. Відчуй хвилю.
Я глибоко вдихнула.
Одна хвилина…
Друга…
О, здається, у мене виходить!
— Дивись, вже краще! — посміхнувся Гордій.
І саме в цю мить я втратила рівновагу.
— А-а-а!
Він встиг мене підхопити, але наші обличчя опинилися надто близько.
Так близько, що я відчувала його подих.
Його погляд ковзнув по моєму обличчю, затримавшись на губах.
А я…
Я не могла відвести очей.
Усе завмерло.
Море.
Час.
Навіть вітер.
Тільки Гордій.
Тільки я.
І…
Гучний крик чайки розірвав цей момент.
Я здригнулася.
Гордій підняв голову і розсміявся.
— Здається, нам натякнули, що варто повернутися до тренування.
Я відвела погляд, відчуваючи, як палають щоки.
— Так. Точно. До тренування…
Але всередині мене все ще билося запитання:
А що, якби чайка не закричала?..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««наречена» свого шефа, Alina Pero», після закриття браузера.
