Читати книгу - "«наречена» свого шефа, Alina Pero"

Вітер ніжно грався з мереживом моєї сукні, а сонце торкалося шкіри теплими променями. Біля моря було спокійно. Хвилі м’яко накочувалися на берег, і я ловила кожен звук, ніби намагаючись запам’ятати цей момент назавжди.

Я стояла під аркою, прикрашеною білими та блакитними квітами, і дивилася на нього. Гордій. Мій Гордій.

Він був у класичному чорному костюмі, але без краватки. Завжди трошки неформальний, завжди трохи впертий. Але такий рідний.

Навколо сиділи гості — найближчі друзі, родина. Софія тихенько змахувала сльозу, Вероніка ловила кожен момент на камеру. Мама Гордія усміхалася так, ніби цього чекала все життя.

Працівниця РАЦСу зробила крок уперед і оголосила:

— Дорогі наречені, сьогодні ви обрали одне одного, щоб розділити життя. Ваші серця вже пов’язані, але зараз ви скріпите цей зв’язок перед родиною, друзями й цим безкраїм морем.

Я відчула, як Гордій стиснув мою руку.

— Чи є Ваше бажання добровільним і щирим взяти Соломію за дружину?

Гордій навіть не вагається:

— Так, згоден.

Його голос глибокий, упевнений, але в очах я бачу щось більше — ніжність, спокій і любов.

Працівниця РАЦСу повертається до мене:

— Чи є Ваше бажання добровільним і щирим вийти заміж за Гордія?

Я відчуваю, як серце пропускає удар. А потім усміхаюся й тихо відповідаю:

— Так, згодна.

Обмінюємося обручками. Коли він ковзає срібним кільцем по моєму пальцю, я ловлю себе на думці, що ця каблучка має для нас особливу історію.

Працівниця РАЦСу оголошує нас чоловіком і дружиною.

— Тепер ви можете обмінятися клятвами.

Гордій бере мене за руки, дивиться прямо в очі:

— Соломіє, я не знаю, як доля привела мене до тебе, але я знаю одне — я більше не уявляю життя без тебе. Ти навчила мене, що любов не в правилах чи традиціях, а в дрібницях — у раптових усмішках, у сміхові, у тому, як ми разом долаємо будь-які труднощі. Я обіцяю любити тебе, як ніколи нікого не любив. Я обіцяю бути твоєю підтримкою, твоїм другом і тим, хто завжди буде поруч, коли тобі це потрібно.

Його слова змушують мене відчути тепло в грудях.

Я вдихаю й відповідаю:

— Гордію, я теж не думала, що все буде саме так. Я завжди вірила, що маю контролювати своє життя, що все має бути логічним. Але ти навчив мене, що справжнє кохання — це не план, а щось більше. Я обіцяю бути з тобою в усіх моментах нашого життя — і в щасливих, і в складних. Я обіцяю сміятися з твоїх жартів, навіть якщо вони невдалі, і підтримувати тебе, навіть якщо ти впевнений, що можеш сам.

Він сміється, а гості разом з ним.

Працівниця РАЦСу каже останні слова:

— Тепер ви можете поцілувати наречену.

Гордій не чекає. Він нахиляється, обіймає мене й ніжно цілує.

Навколо лунають оплески, хтось свистить, хтось кидає в повітря пелюстки троянд.

А я знаю, що сьогодні — початок чогось справжнього.

Чогось нашого.

Кінець