Читати книгу - "Крила над Україною, Олег Микіч"

— "Ми справимось," — повторював він кожен день, повертаючись до молитви та рідних, хто був для нього підтримкою в цей непростий період.

---

Глава 29: Молитва і терпіння

 

Минуло ще кілька тижнів. Катерина, незважаючи на втрату роботи, продовжувала шукати нові можливості. Вона була рішучою і не давала труднощам перемогти себе. Матвій також залишався сильним і підтримував її. Він розумів, що для них обох це новий етап життя, сповнений випробувань, але водночас і можливостей для зростання.

Одного вечора, коли сонце вже ховалося за горизонтом, а небо фарбувалося в рожеві та золоті відтінки, вони знову пішли на прогулянку в ліс. Матвій відчував, що природа дає йому сили. Вітер шелестів у гілках дерев, і він відчував, як кожен подих наповнює його духом спокою.

— "Матвію, ти не розумієш, наскільки важко мені," — сказала Катерина, зупиняючись на місці і дивлячись на нього.

Матвій підійшов до неї, поклав руку на її плече і відповів:

— "Я розумію. І я завжди буду поруч. Ми пройдемо через це разом."

Ці слова допомогли Катерині заспокоїтися. Вона відчула, як її серце наповнюється теплом. Вона була вдячна за його підтримку, за його любов, за те, що навіть в найскладніші моменти він не відпускав її.

Несподівано, в середині прогулянки, вона згадала ще одну важливу річ.

— "Ти знаєш, я нарешті отримала нову пропозицію. Я почну працювати в благодійній організації. Це не те, чим я мріяла займатися, але я буду допомагати людям. І це важливо."

Матвій засміявся:

— "Я радий, що ти знайшла те, що тебе надихає. Ти завжди прагнеш робити добрі справи."

Вони пішли далі, і кожен крок здавався легшим, а серце — спокійнішим. Ті труднощі, з якими вони стикалися, поступово починали відходити на другий план.

Тим часом відповіді з семінарії так і не надійшло. Матвій почав переживати, але він не дозволяв своїм сумнівам взяти верх. Він продовжував молитися, звертаючись до Бога за керівництвом.

Одного вечора, коли вони знову сиділи разом за столом, до них прийшло несподіване повідомлення. Це була відповідь із семінарії.

Матвій відчував, як його серце почало битися швидше. Він розгорнув лист і прочитав:

— "Ваша кандидатура була прийнята. Ми раді повідомити, що ви запрошені на навчання до нашої семінарії. Спільнота буде раді вас вітати."

Катерина подивилася на нього, не вірячи своїм очам. Вона відчула, як хвиля радості і полегшення охоплює її.

— "Ти це зробив, Матвію! Ти отримав місце!" — вигукнула вона.

Матвій подивився на неї з посмішкою, і в його очах з'явилася глибока вдячність.

— "Це ще не кінець, Катю. Це тільки початок. Тепер мені потрібно працювати ще більше, щоб бути гідним цього покликання."

Вони обнялися, і цей момент став символом їхньої перемоги. Всі труднощі, через які вони пройшли, не зламали їх. Вони разом дивилися в майбутнє з надією і вірою в те, що попереду їх чекає щось велике.

Тепер Матвій знав, що кожен день — це можливість для зростання. Він не тільки мав підтримку родини, але й силу вірити у себе і в своє покликання. І з цією вірою він вирушив до нових вершин, знаючи, що Бог веде його і вказує правильний шлях.

 

Глава 30: Шлях до нових можливостей

 

Матвій прокинувся рано вранці, розплющивши очі в тиші свого дому. Це був особливий день. Він мав відправитися до семінарії для першої зустрічі та орієнтаційного курсу. Його серце билося швидше, а в грудях вирувала емоція. Він не міг повірити, що ось, нарешті, цей день настав. Його мрія, на яку він так довго працював, тепер стала реальністю.

Катерина прокинулася пізніше, але побачивши його ентузіазм, одразу зрозуміла, що це не просто черговий день.

— "Матвію, ти готовий?" — запитала вона, дивлячись на нього з усмішкою.

— "Так, готовий. Тільки ось якось важко віриться, що це відбувається." — відповів він, перегортаючи свої документи та останні нотатки перед поїздкою.

Катерина підійшла до нього, обійняла його і сказала:

— "Ти маєш повне право сумніватися, але пам'ятай — ми разом. І я впевнена, ти зможеш пройти цей шлях."

 

Матвій подивився їй в очі, і в його душі народилася нова впевненість. Це був не просто шлях для нього одного. Це був шлях для всієї їхньої родини, шлях до служіння і взаємної підтримки.

— "Я знаю. І я дякую тобі, що ти завжди зі мною."

Після цього вони снідали разом, розмовляючи про всі дрібниці життя. Хоча день був важливим для Матвія, він не дозволив собі втратити зв'язок із реальністю. Він знав, що його родина — це основа його підтримки.

Поїздка до семінарії пройшла спокійно. Матвій переживав, але разом із тим відчував спокій і віру в правильність свого вибору. На місці його зустріли інші новачки, серед яких він відразу помітив кількох хлопців, які виглядали так само, як він — трохи нервово, але з ясним поглядом і рішучістю.