Читати книгу - "Віннету І"

його, оскільки прийшов просто до нього в селище, щоби поговорити. Тому не будемо зволікати. Піда в наших руках, і якщо я вчасно не отримаю назад свого друга Сема Гоукенса, то мої друзі повісять хлопця на першому ж дереві.

Червоношкірі, які стояли довкола мене, не видали своїх почуттів жодним словом чи міною. Хіба очі вождя блищали люттю через те, що він нічого не міг мені зробити, не наражаючи на небезпеку життя свого сина. І крізь стиснуті зуби він процідив питання:

— Як… як він до вас потрапив?

— Я був учора ввечері на острові, де він розмовляв із Семом Гоукенсом, ударив його кулаком і забрав зі собою.

— Уфф! Злий дух оберігає Вбивчу Руку! Де тепер мій син?

— У надійному місці, про яке ти зараз не довідаєшся. Потім він сам тобі розповість. Мої останні слова мають довести тобі, що в нас немає наміру вбивати Піду. Ми взяли в полон ще одного кайова, і його ми також звільнимо разом із твоїм сином, коли отримаємо назад Сема Гоукенса.

— Уфф! Ти отримаєш його, але спершу приведи Піду й іншого кайова!

— Привести? І не подумаю. Я добре знаю Танґуа і те, що йому не можна довіряти. Я даю двох за одного — це й так дуже вигідно для вас. За це я вимагаю, щоб ви поводилися чесно, без хитрувань і пíдступу.

— Але ти маєш спершу довести мені, що Піда у вас!

— Довести? Та щó ти таке говориш? Раз я так кажу, то значить це правда. Вбивча Рука не такий, як вождь кайова. Покажи мені Сема Гоукенса! Його вже, мабуть, немає на острові, бо ви більше не вважаєте це місце надійним. Але я мушу поговорити з ним.

— Щó ти від нього хочеш?

— Я хочу почути від нього особисто, як йому велося у вас. Від цього залежатиме все подальше.

— Танґуа спершу мусить порадитися зі своїми старійшинами. Відійди звідси на якийсь час, і ми повідомимо тобі, щó ми збираємося робити!

— Гаразд! Але не гайтеся, бо якщо будете затримувати мене занадто довго і я не повернуся до своїх у домовлений час, то вони повішають Піду.

Дівчинка з племені пікан біля тіпі. Монтана, 1910 рік. Фото Едварда Киртіса. Бібліотека Конгресу США.

Смерть через повішання вважається у червоношкірих найганебнішою з можливих. Тож можна собі уявити, як розізлився Танґуа. Я пішов до найближчого намету і сів там, про всяк випадок не спускаючи карабіна з червоношкірих. Танґуа зібрав своїх старійшин на раду. Всі погляди, скеровані на мене, були страшенно лютими, і я неминуче загинув би на місці, якби не доля Піди. Але я зауважив, що моя безстрашність справила на всіх належне враження.

Незабаром вождь послав одного з червоношкірих геть. Цей чоловік зник в одному з наметів і вивів звідти Сема. Я скочив на ноги і рушив йому назустріч. Коли Сем побачив мене, то страшенно зрадів:

— Вбивча Рука! Я ж казав, що ви обов’язково прийдете за мною! Вам знову потрібен ваш старий Сем?

І він простягнув мені свої зв’язані руки для привітання.

— Так, — підтвердив я. — Ґрінгорн прийшов, аби довести вам, що ви — найбільший майстер із підкрадання, і ви успішно довели це. Що вам не кажи, ви все зробите навпаки!

— Потім будете вичитувати мене, мій любий пане, а зараз скажіть мені, чи з моєю дорогою Мері все гаразд?

— Вона у нас.

— А Лідді?

— Її ми теж урятували.

— Тоді все чудово, качка б мене копнула. Тож ходімо швидше звідси, бо тут нуднувато.

— Наберіться терпіння, любий Семе! Вам здається, що це дитяча забавка — з’явитися тут і визволити вас?

— Так воно і є. Але тільки для вас. Мені страшенно цікаво, як вам усе це вдалося. Либонь, ви мене і з місяця дістали б, якби я заблукав і потрапив туди.

— Ви, як завжди, смієтеся! З цього я роблю висновок, що з вами не так уже й погано поводяться.

— Погано? Щó ви таке говорите! Я почувався чудово, просто прекрасно! Кожен кайова любив мене, як власну дитину. Я навіть не міг отямитися від усіх цих обіймів, поцілунків і ласкавих слів. Вони годували мене, як весільного гостя. А коли мені хотілося спати, то не потрібно було навіть лягати, бо я постійно лежав на спині!

— Вас обікрали?

— Так. Кишені у мене порожнісінькі.

— Якщо ваше майно ще тут, то вам усе повернуть. Здається, нарада завершилася.

Тоді я пояснив вождеві, що не можу більше чекати, якщо його син має залишитися живим. І ми почали