Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

берега — так само спокійно і втішно, як іти пішки, коня за вуздечку ведучи! Го-го-го! Далебі, все добре. Не підсобити вам ще чимось? Давайте, давайте! Як чорт не перебаранчить, я чудово впораюсь.

Епістемон уже встиг, ванти перетягаючи, обдерти й скривавити руку, послухавши мову Пантагрюеля, він сказав:

— Бачте, сеньйоре, хуртовина перепудила і наполохала не лише Панурґа, а й мене. Ну і що ж? Я зі шкури рвався. Гадаю, що смерть фатальна і неминуча штука, але від святої волі Бога залежить, коли нам і якою смертю помирати. Тим-то треба до нього апелювати, звертатися, кликати його, просити, молити. Але самої молитви недостатньо: ми повинні теж докладати усіх своїх зусиль і здібностей і, як каже Святий посланник, сотрудничати з ним. А знаєте, що сказав консул Гай Фламіній, коли вскочив у Ганнібалові лабети і його оточили в Перуджі, біля Тразименського озера? «Діти мої (сказав він жолдакам), не сподівайтеся вирватися звідси коштом молінь і обітниць богам. Нас може порятувати наша потуга і звага, нам треба мечем прокласти собі дорогу серед ворогів». Так само Саллюстій наводить слова Марка Порція Катона про те, що помочі богів домагаються не марними обітницями і не жіноцьким голосінням. Чуванням, працею, надсилою — ось чим досягається бажаний і щасливий будь-якої справи вислід. Якщо в нужді і притузі людина бариться, мнеться і лінується, марно їй бити поклони богам: вона їх знемило-сердила і прогнівила.

— Хай дідько мене візьме… — почав був брат Жан.

— Мене вже він наполовину взяв, — увернув Панурґ.

— …та тільки сеїнський виноград був би обскубаний і сплюндрований, якби я з молитовником у руках виспівував Contra hostium insidias[427] вкупі з усіма опрочими чортами ченцями, а не вийшов із поперечиною відбивати виноградник від лернейських грабіжників.

— Крива вивезе! (сказав Панурґ). Усе йде як по маслу. Ось тільки брат Жан вакує. Його треба звати брат Жан Дармобит, він дивиться, як я хребтоношу і цьому поштивцю підсобляю. Пане перший матросе! Пане старшино! Перепрошую. Тільки дві слові! Які завгрубшки мостовини на нашому судні?

— Не бійтеся (сказав лоцман), у два добрих пальці.

– Ісусехристе (сказав Панурґ). Виходить, ми були повсякчас за два пальці від смерти. То це що, одні з дев'яти радощів шлюбного життя? Атож, пане старшино, ви чините слушно, що вимірюєте небезпеку ліктями страху. А от мені страх зовсім чужий, мене звати Гійом Небоюн. Хоробросте в мене на сімох, та не півнячого запалу, а лев'ячої зваги, безстрашшя вбивці. І я нічогісінько не боюся, окрім безголов'я.

Розділ XXIV
Як брат Жан заявив, що Панурґ трусився під час хуртовини даремно

— Здорові були, панове (сказав Панурґ), доброго здоров'я всім. Як дужі? Дяка Богові. А ви? Ласкаво просимо, будь ласка! Зійдімо на берег. Гей, веслярі, подайте трап! Човника ближче! Чи можу вам ще чимось підсобити? Я добре погрів чуба, працював, як чотири воли, і зголоднів, наче вовк. А місця тут гарні і люди славні. Хлопці! Підсобки вам не треба? Не шкодуйте, ради Бога, мого поту. Адама, сиріч чоловіка, створено, щоб порав землю і працював, як створено птаха, щоб літав. Господь побажав, чуєте, щоб у поту лиця ми їли свій хліб, а не били байдики, як оці чернецькі книші, брат Жан, який цмулить вино і зі страху конає. Хороша година. Лише нині до мене дійшло, яка слушна і мудра була відповідь шляхетного філософа Анахарсиса, — коли його спитали, який корабель, на його думку, найнадійніший, він відповів: «Той, що стоїть у порту».

— Це що! (сказав Пантагрюель). А ось коли йому задали питання, кого більше: мертвих чи живих, він і собі спитав: «А куди ви відносите тих, хто в морі плаває?» Так він тонко натякнув, що на тих, хто в морі плаває, чигає смертельна небезпека і вони повсякчас між життям і смертю. Так само Порцій Катон казав, що він пошкодував би про три речі: якби повірив таємницю жінці, якби бодай один день прогуляв і якби поїхав морем туди, куди можна добратися сухопутком.

— Чесною моєю рясою присягаюсь (сказав Панурґу брат Жан), бахурястий мій друже, злякався ти під час хуртовини даремно, бо потонути тобі не суджено. Тебе вже напевне на шибеницю почеплять або залюбки підсмажать, як мученика за віру. Сеньйоре, вам треба плаща від дощу? На вовках і борсуках вам не потрібні. Веліть оббілувати Панурґа і вкрийтесь його шкурою. Тільки, на Бога, не підходьте до вогню й обминайте кузні. Шкура у вас миттю зотліє, зате дощу і снігу не побоїться, і граду теж. Ба навіть як ви у воду в такому плащі шубовснете, ви не промокнете. Спорудіть з Панурґової шкури зимові чоботи, води вони не пропустять. Зробіть з неї пузирі, аби хлопчики плавати вчились, — спосіб цілком безпечний.

— Ця шкура (сказав Пантагрюель) щось на зразок венериного волоса: ця рослина ніколи не мокне і не вільгне; у воді скільки завгодно тримайте, а сухою зостанеться. Неспроста вона називається adiantos.[428]

— Панурґ, друже мій (сказав брат Жан), прошу тебе, не бійся води. Твоє життя забере інша стихія.

— Воно то так (відповів Панурґ), та тільки кухарі у чортів іноді замріються і дають маху, зчаста варять те, що надавалося до печені, достоту як наші тутешні кухарі, що шпікують куріпок, припутнів і сиваків, збираючись не інакше, як смажити. Буває, що вони куріпок із капустою варять, припутнів із пором, а сиваків із ріпою.

Послухайте, любі друзі, перед усією чесною компанією признаюся: під капеллою на честь святителя Миколая між Кандом і Монсоро я мав на увазі капельницю, з якої капатиме рожева водичка, і там уже, правда, ні бичок, ні корівка не стануть водиться — кругом суцільна водиця.

— Оце то (сказав Евстен) пройда! Пройда над пройдами! Недарма ломбардське прислів'я мовить: Passato el pericolo, gabato el santo.