Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Глава 48.1

 

Айна розплющила очі і побачила стелю своєї кімнати. Першої миті їй здалося, що все, що сталося, було лише кошмарним сном, від якого вона, нарешті, прокинулася.

– Доню моя…

Аула нахилилася, протираючи вологою тканиною, змоченою в трав'яному настої, її гаряче чоло.

– Мамо…

Айна спробувала сісти. Вона почувала себе добре, нічого в неї не боліло, тільки голова злегка паморочилася, та пам'ять спалахувала пекучими відблисками. Теумар… Де Теумар? 

– Айна… – Сайм опустився навколішки поруч із ліжком, взяв її руки у свої і почав тихенько цілувати, – це моя вина, я один винен у тому, що тобі довелося так страждати… Ти не знаєш… Я навіть прощення просити в тебе не смію…

Вона вивільнила руку і лагідно погладила його по обличчю.

– Я знаю все… все… але не хвилюйся… це мені раніше хотілося тебе вбити, а тепер ні… минуло… перегоріло, і порох багаття розметало вітром. Не хвилюйся, братику!

– Тобі краще відпочити! – стурбовано промовила Аула, – Відкладемо всі розмови на опісля. 

– Ні, – рішуче заперечила Айна,  – зі мною все добре, мамо. А де… – вона хотіла запитати Теумара, але не змогла тут, у присутності рідних, вимовити його ім'я, тому запитала: – а де ж Лемі?

–  Лемі? –  Сайм прикусив губи.

– Ну кажи вже! Що трапилося? – одразу ж занепокоїлась Айна.

– Нічого. Лемі немає в Етеляні. Він поїхав до Сетао і досі не повернувся.

– До Сетао? – Айна наморщила лоба, – Та що йому там робити?

Сайм набрав більше повітря і коротко розповів їй про ті події, які сталися в житті обох володінь, поки вона блукала разом з Теумаром незвіданими далями іншого світу. 

– То ти ти одружився з  Мер’ятою?

– Засуджуєш?

– Ні. Навпаки, дуже рада за тебе… Я трохи познайомилася з Мер’ятою… А подруга Теумара, вона тут? – раптом спитала Айна, з болем промовивши його ім'я:  таке кохане  і таке ненависне.

– Так. Хочеш зустрітися з нею?

– Трохи згодом… спершу хочу помитися…

– Звичайно! Кора вже приготувала гарячу духмяну ванну,   все як ти любиш.

З насолодою поринула Айна в м'яку воду, що пахла травами. Вона  прагнула залишитися  на самоті, тому сказала Корі, що сама зможе помити і розчесати волосся. Вона  прагнула залишитися  на самоті, щоб ніщо не заважало їй думати про Теумара. 

Вона відчувала біль і водночас радість від того, що зараз його немає поряд. Вона не уявляла, як вони дивитимуться одне одному в очі. А зустрічається доведеться так чи інакше… Тепер, коли Сайм одружився з Мер’ятою, між володіннями  нарешті встановиться довгоочікуваний світ.

Її, напевно, запросять на весілля Теумара... Адже він дав слово, отже, не може його порушувати. 

Їй і самій треба розібратися у  своїх відносинах з Лемі. Якщо Лемі її зрозуміє і простить, то, швидше за все, їхнє весілля відбудеться, як було призначено. 

Айна не пішла до їдальні, а попросила Кору принести їжу до кімнати. Їй не хотілося нікого бачити, а тим більше дівчину, яку Теумар незабаром назве дружиною.

Аула трохи занепокоїлася відстороненістю Айни, але не стала турбувати спокій дочки,  розуміла її прагнення залишитися на самоті після перенесених страждань. Звичайно, Айна сама їй все розповість, але не раніше, ніж буде готова до цього.

До того ж їй повідомили, що Лемі  повернувся у місто, один із слуг бачив його, в'їжджаючим  у ворота  свого будинку. 

Звістка про те, що Айна вдома, вже розлетілася по всьому володінню, тому Лемі не затримається, він неодмінно з'явиться, щоб дізнатися про свою наречену. 

Аулу мучили суперечливі думки. Вона здогадувалась, які почуття привезла Айна з небезпечної подорожі, але не знала напевно, що могло статися між нею та Теумаром у тих згубних, невідомих краях.

Айна не сказала ані слова ні про Теумара, ні про своє викрадення, ні про те, що пережила в домі Ізенара – наче все сталося саме так, як і мало статися.

Але Аула твердо вирішила, що який би вибір не зробив її дочка, вона його прийме та схвалить. І нехай були порушені закони та зневажені традиції! Аула більше не боялася гніву бога Вогню, а те, що Лянсіда та Етеляна нарешті об'єдналися – здавалося їй найкращим знаком того, що боги благословили їх.

Знала й Айна, що Лемі повернувся, – про це їй шепнула Кора, – тому коли в двері її постукали, вона одразу здогадалася, хто це.

Лемі увійшов, нервово зчепивши пальці рук.

Щойно глянувши на нареченого, Айна зрозуміла, що він змінився. У його блакитних очах не було колишньої боязкості, а риси обличчя, колись м'які та ніжні, здалися їй зараз  більш твердими та різкими.

Як можна змінитись за такий недовгий час? Чи  то її власні погляди на життя стали іншими? Щось чуже, незнайоме здалося їй у світлому, по-новому закинутому назад волоссі Лемі, в його фігурі, в його руках, які вона колись так любила.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍