Читати книжки он-лайн » Трилер 🏙️🕵️‍♀️🌐 » Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 171 172 173 ... 283
Перейти на сторінку:

Підійти до Вовка і, заявивши щось на кшталт: «Вибач, я повинен тебе убити», придушити при безлічі свідків? Та Чернишевського інші роздеруть, перш ніж встигне позбавити супротивника ковтка повітря.

Чи за сніданком ширнути виделкою чи ножем у серце? Тоді одразу не уб'ють, але адміністрація, яка стане свідками, точно припише років десять до терміну. Половина життя у в'язниці не найкраща перспектива. Ще й через якусь мерзенну тварюку.

Підкрастися вночі та придушити подушкою? І який він після цього чоловік? Піти проти беззбройної людини легко, але не гідно жодної краплі поваги. А чи потрібна Олегу тут чиясь повага? Навряд чи. Але втратити власну – загибелі подібно.

Що тоді? Як? Викликати на чесний бій і хай буде, що буде? Для такого необхідний привід. Вовк хоч і нервував регулярно, але давно не чіпляв настільки сильно, щоб переконати того й оточення у необхідності бою.

З такими туманними думками Чернишевський зайшов до камери. На мить шум затих. Чоловіки, наче застигнуті на злочині, замовкли. Варто було Олегу показати подив, спантеличено оглянувши камеру, тюремне життя знову потекло розміреною чергою. Гул голосів відновився, кожен зайнявся своєю справою. Начебто все, як завжди, але щось збентежило.

Був час, коли його поява в камері викликала подібну реакцію. Та тому завжди був привід – похід до Туза, виграш у бурю, спроби прижитися серед інших... Все давно змінилося. Олег став таким самим повноправним мешканцем хати, якщо так можна назвати, і хотіли інші того чи ні, миритися доводилося. Мирився навіть Вовк. Якого, до речі, чомусь не спостерігалося на місці, що досить дивно. Зазвичай наглядач камери в цей час попивав чифір зі своїми шістками. Невже саме тому сьогодні у повітрі витала особлива атмосфера приречення? Наче щось затівалося. І це щось не сумнівні плани Чернишевського. Або ж чоловік себе накручує через майбутнє нелегке рішення... Розібратися не встиг. Все прояснилося набагато швидше і несподіваніше.

Олег якраз заливав жменьку чаю окропом, коли в камеру влетів захеканий Тузик. Поквапливо привітавшись із парою зеків, цілеспрямовано кинувся до столика. Плюхнувшись на стілець, невиразно промимрив, щоб чув лише Чернишевський:

– Чаї ганяєш? Правильно, не можна позбавляти себе перед смертю останнього задоволення. Та я б на твоєму місці, – озирнувшись до виходу, нервово сковтнув, – валив з зони і якнайшвидше.

– Що? – незрозуміло перепитав чоловік, сідаючи навпроти. Помішуючи ложкою заварений напій: – Я сказав, дайте час до завтрашнього вечора.

– Та дідько, тепер нікому не потрібний твій час! – шикнув Тузик, піддаючись уперед, – Капець тобі, Фартовий, буде уже сьогодні вночі. Вітаю, догрався. Завдяки тобі завтра для всіх нас може не наступити.

– Тузику, ти що мелеш? – крикнув Олег голосніше, ніж слід, тим самим привертаючи зайву увагу інших до розмови. Помітивши осуд співрозмовника, спокійніше перепитав: – Що трапилося? Туз передумав, чи що?

– Туз у великій дупі через тебе, – пробігаючи байдужим поглядом по в'язнях, – Сьогодні сталося те, чого ми найбільше всього боялися – Сизий, здається, розв'язав Вовку руки, й той пішов розбиратися з Тузом. І одному Богові відомо, що псих зробить з положенцем. А потім і до тебе дістанеться. Це кінець, розумієш, Фартовий. Кінець.

Декілька миттєвостей Олег сидів нерухомо, намагаючись осмислити інформацію та вичленувати найважливішу з потоку слів Тузика.

Вовк пішов розбиратися з Тузом... Завтра може не наступити... Це кінець...

З одного боку, якщо Вовк реально щось заподіє Тузу, не доведеться виконувати умови угоди. Вибір, що стільки мучив днями та ночами, автоматично відпаде. А з іншого – де гарантія, що Туз не встигне дати вказівки на волю через того ж Тузика, і Ритка не опиниться в небезпеці.

Разом згадалися слова Туза, що з його смертю не буде заступництва, помста Вовка наздожене і Чернишевського. А ще, хоч би як безглуздо звучало, попри погрози злодія, Олег зобов'язаний тому за відносно мирне життя за ґратами.

– Не зрозумів, чому ти сидиш тут і так спокійно говориш про це? – підскочивши, спалахнув чоловік.

– А що я можу зробити? – вишкірився Тузик. – Я з Вовком відкрито не ворогував і не представляю серйозної небезпеки, щоб мене позбуватися.

– Але як же Туз? – здивовано пробурмотів Чернишевський. – Адже ви в одній пов'язці. Ти в нього на побігеньках був, і так запросто залишив на поталу Вовку?

– Фартовий, досить грати у шляхетність, – Тузик нахабно потягнувся до кухля чаю Олега, – Коли справа стосується власної шкіри, кожен сам за себе. З твоєї милості Туз все одно не жилець, а мені ще якось виживати.

– Ти взагалі чуєш, що говориш? – обурився Чернишевський і, хапаючи Тузика за шкірку, висмикнув із-за столу: – Треба щось робити!

– Пізно! – виплюнув чоловік, вириваючись зі сталевого захвату. – Раніше варто було думати! Зараз Вовк покінчить з Тузом, а на волі покінчать з твоєю  Риткою.

– Що ти сказав? – згадка дівчини засліпила Олега лютою ненавистю, він роздратованіше струснув Тузика: – Туз уже дав вказівки своїм людям щодо Рити? Ну, кажи!

Напевно, Чернишевський виглядав по-справжньому оскаженілим. Ніхто з сусідів по камері не наважувався втрутитися, з цікавістю поглядаючи на несподівану заворушку.

1 ... 171 172 173 ... 283
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна» жанру - Трилер 🏙️🕵️‍♀️🌐:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"