Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Насолоджуєшся свободою?

- Так, - сховавши розгубленість, відповів я. Аїн же мені казав, щоб я перестав уникати хлопців та налагоджував контакт. 

- Мабуть, важко було без польотів? - ще раз здивував мене хлопець, виказавши своє співчуття. 

- Так, - відповів я, та вирішив підійти ближче. Можливо зав'яжеться якась розмова. Тільки б угамувати свою розгубленість. 

- Розумію, - відповів Рін, вдивляючись кудись в далечінь, та зітхаючи. - Я теж сумую за морем. Шкода, що зараз зима. Такі дні пропадають. Я б, напевно, з води б не вилазив. 

Хотілося висловити Ріну такі ж співчуття, але я не розумів чого він жаліється і я ризикнув висловити свої думки в голос: 

- Так у тебе ж була можливість купатися, живемо ж біля моря. Вільний час, роби що хочеш, тільки й треба було що спуститися до причалу. 

- С браслетами це не таке задоволення. От до прикладу, змайструють нарешті винахідники якийсь літальний апарат, та посадять тебе туди. Наче летиш, але погодься, не ті відчуття? 

Розмова таки зав'язалась. Я присів поруч на каміння, так само звісивши ноги, знизав плечима та задумливо почухав пальцем перенісся. 

- Не знаю, спробувати б, - я посміхнувся, - але я тебе зрозумів. Так Дірас же пообіцяв більше не надягати на вас браслети, то ще накупаєшся. 

- А час? Вже третій день без навчання, це ж просто свято якесь. Хоча, зізнаюсь чесно, ще трохи, я сам відновлю тренування, хоча б фізичні, а то від нудьги скоро на стіну полізу, - хлопець усміхнувся. 

- І тут я тебе розумію, самому навчання не вистачає. Думаю, ще трохи почекати залишилося. Нам би хоча б магічний захист відновити, а для цього знадобляться усі магічні сили. 

- Чого ж ти тоді драконом ганяєш?

- Дірас дозволив, я ж дуже мало магії витрачаю, лише на перетворення. 

- Дійсно? Тобто тобі не потрібно підтримувати форму за допомогою магічної сили? 

- Ні. Це наче дві сутності одного мене. Думаю, я б легко міг жити роками у вигляді дракона. 

- Зрозуміло. Цікаво, а як воно в Аїна відбувається. Треба буде якось спитати. 

Рін на деякий час замовк, я ще трохи посидів, милуючись морем. Потім подумав, що наша розмова закінчилася, та хотів вже піти до замку, як хлопець знову заговорив: 

- Слухай, навіщо ти нам брехав, та нічого не казав про батька? - він сказав це так швидко, наче це питання давно вертілося у нього на язиці та він тільки чекав слушної нагоди, щоб його озвучити.

- Хіба це не очевидно, - з явною образою в голосі, відповів я. - Ось, ви все знаєте, а відноситесь до мене як до якогось гидкого домашнього улюбленця, наче повинні миритися з його існуванням, але навіть дивитися в його сторону не хочеться. 

Неочікувано, Рінол голосно розсміявся. 

- Оце так порівняння! - крізь сміх сказав він. - Оце так вигадав!

- А що, скажеш я не маю рацію? - мені було зовсім не до сміху. 

- Ні, не маєш, - заспокоївшись, відповів Рін. - Ти скоріше, - він трохи замислився, - як екзотична тваринка, з якою ми не знаємо що робити, - він ще раз коротко усміхнувся. 

- А що зі мною робити? - не зрозумів я. - Ви ж щось робили до цього. 

- Так, але ми ж не знали, що Дірас твій батько. 

- Але ж я знав. Знав від того дня, як ми повернулися із завдання. І ось скажи мені, тільки чесно, хіба щось змінилося, я маю на увазі в моєму відношенні до вас?

- Ну, в цілому ні. 

- Ось. Тому і промовчав, бо не хотів нічого міняти. Тим більше, що ми нарешті перестали ворогувати.

- Тобто, якби не випадок, який змусив відкритися ти б і далі мовчав? 

- Так. 

- Але навіщо? 

- Я вже говорив, - втомлено зітхнув я, - бо не хотів, щоб щось змінилося. Хотів спокійно навчатися далі, поруч із друзями, а не хлопцями, які дивляться на мене як на екзотичну тваринку. 

Рін усміхнувся, але мені було не смішно. Я виказав Ріну все, що було на душі, але чомусь легше не стало. Може попросити у батька окрему кімнату? Навчання вже якось переживу, там не до зайвих розмов. Тим більше, що батько якось сказав, що скоро сам почне навчати мене магії. Однією проблемою буде менше. Але наступні слова Ріна змусили відкласти мої ображені думки у бік. 

- Гаразд, не ображайся, - він легко штовхнув мене кулаком у плече. - Я тебе зрозумів. Я поговорю з хлопцями, думаю, що ми скоро звикнемо до нашої екзотичної тваринки,  - він усміхнувся. - Не обіцяю, що все буде як колись, сам розумієш, але сахатися тебе точно перестанемо. 

На цей раз вже і я посміхнувся, не встоявши перед веселим поглядом та усмішкою хлопця.