Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Розділ XXVIII
Як Пантаґрюель про смерть героїв розповів дуже зворушливу історію

— Епітерс, Еміліана-ритора батько, плив із Греції до Італії на судні, з різним крамом і численними подорожанами на борту, аж це надвечір, біля Ехінських островів, поміж Мореєю і Тунісом, вітер нараз переліг і судно до острова Паксоса прибило. От як вони причалили, хто з мандрівців заснув, хто не спав, а хто пив і заїдав, аж це на острові Паксосі чийсь голос гучно вимовив ім'я Тамус. Від цього крику всі отетеніли. Хоча єгиптянин Тамус був стерником їхнього судна, але його імени не знав ніхто, поза кількома мандрівниками. Удруге покликнув цей страшний голос: він знову озивав Тамуса. Ніхто на нього не відгукнувся, всі мовчали і трепетали; тоді утретє пролунав той самий, ще грізніший крик, і Тамус нарешті відповів: «Я тут. Чого ти від мене хочеш? Чого тобі треба від мене?» Тоді цей голос ще гучніше гукнув до нього і звелів, по прибутті до Палоди, звістити і сказати, що Пан, великий бог, сконав.

Ці слова, як розповідав потім Епітерс, великим дивом здивували і великим жахом ужахнули всіх моряків і подорожан. І заходились вони радитися між собою, що ліпше: промовчати чи оповістити те, що велено; Тамус подав свою думку: якщо дутиме ходовий вітер, то він пройде мимо, нічого не сказавши, якщо ж море буде спокійне, то він ознаймить вість. І от сталося так, що як вони до Палоди підпливали, ні вітру, ні хвиль не було. Тоді Тамус, піднявшись на прову й обернувшись лицем до землі, сказав, як йому велено, що вмер великий Пан. Не встиг він вимовити останнє слово, як з берега почулися глибокі зітхання, гучний лемент і престрашенний репет, кричав не один голос, а цілий хор.

Звістка (бо чули її многі) поширилася швидко в Римі.

І ось Тиберій, тоді цезар римський, послав по Тамуса і, вислухавши, повірив його словам. Поцікавившись у людей учених, яких тоді при дворі і в Римі було чимало, хто цей Пан, він узнав, що це син Меркурія і Пенелопи. Це саме засвідчив Геродот, а за ним і Цицерон у третій книзі Про натуру богів. Сам же я бачу за тим великого Спасителя вірних, якого ницо скарали в Юдеї мстиві і нечестиві понтифики, книжники, священики і монахи мозаїчного закону. І таке тлумачення, як на мене, за вуха не притягнуте: адже по-грецькому його цілком можна назвати Пан, бо він наше Все: все, ким ми є, все, чим живемо, все, що маємо, все, на що уповаємо, — це він; усе в ньому, від нього і через нього. Це добрий пан, великий пастир, який, за твердженням палкого пастуха Коридона, всім серцем возлюбив не лише овець, а й пастухів. І в годину його кончини зітхання і ячання, голосіння і лементування сповнили увесь безмір Усесвіту: небо, землю, море, пекло. І за часом моє тлумачення підходить, бо цей всеблагий, всевеликий Пан, єдиний наш Спаситель, помер у Єрусалимі за царювання римського цезаря Тиберія.

Промовивши теє, Пантагрюель замовк і вдався у глибоку задуму. А скоро ми побачили, як з його очей течуть сльози завбільшки зі струсяче яйце. Ну мене к Богу, як я бодай у чомусь у брехунівку заїздив.

Розділ XXIX
Як Пантаґрюель поминув острів Мізерію, де Безскоромник царював

От як судна нашого веселого каравану були підлатані й полагоджені, конт поповнений, макреони щедрою відплатою Пантагрюеля удобрухані й уконтеновані, а люди наші були веселіші, ніж звикле, назавтра ми з великою радістю розгорнули вітрила під погідний і лагідний аґійон. Посередині дня Ксеноман здалеку показав нам острів Мізерію, де Безскоромник царював; Пантагрюель про нього вже чув і мав охоту побачити живого, проте Ксеноман йому розраював, одне, що довелось би заломити чортові ковбасу, а друге, що і на всьому острові і при дворі сеньйора не живуть, а тільки світом нудять.

— Ви там лише й узрите (казав він), що великого жеруна гороху, великого бревкала оселедцевого калу, великого кротоїда, великого сіножуйця, голомозого напіввелета з подвійною тонзурою за ліхтарною модою, великого ліхтарійця, хорунжого іхтіофаґів[434], диктатора гірчицеїдів, шмагателя малят, палія приску, батька і годувальника лікарів, розгрішителя, індульґенника, праведника, благодійника, ревного католика і великого отченашника. Три чверті дня він ревма реве, а на весілля ні ногою. А проте такого удатного, як він, фабриканта пшікувальних голок і рожнів і в сорока царствах не знайдеш. Шість років тому, одвідавши проїздом Мізерію, я привіз звідтам цілий грос голок і роздав кандським м'ясарам. Вони були захоплені, і було від чого. Ось як повернемося, я покажу вам дві такі голки, вони над порталом стирчать. У меню Безскоромника — солоні кольчуги, шоломи, каски, шишаки і мисюрки. І тим-то йому то сечу жене, то моч запирає. І крій, і барва його одежі бере очі на себе: вона у нього сіра й холодна, нема нічого спереду, і нема нічого ззаду, і рукавів нема.

— Зробіть мені ласку (сказав Пантагрюель), от як ви його стрій, кухню, звичаї і обичаї описали, опишіть його вроду, статуру і всі члени.

— Прошу, бахурцю (сказав брат Жан), а то я знайшов його в себе у Требнику, він стоїть після рухомих святок.

— Залюбки (відповів Ксеноман). Скоро ми, мабуть, почуємо про нього докладнішу розповідь на острові Дикому, де правлять набиті Ковбики, запеклі його вороги, з якими він вічно воює. Якби не Пущенник, їхній оборонець і добросусіда, великий ліхтарієць Безскоромник давно б їх на той світ загнав.

— А що ці Ковбики (спитав брат Жан), самці чи самички, янголи чи прості смертні, жінки чи дівчатка?

— Це жіноцтво (відповів Ксеноман), родом своїм смертні, одні незайманиці, інші ні.

— Хай мене дідько візьме (сказав брат Жан), як я за ними руку не тягтиму. Треба, щоб у лісі щось дуже велике здохло, щоб ми воювали з