Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Глава 30 Питання і відповіді, частина 1

– Отже, ти виконаєш будь-який мій наказ, окрім наказу звільнити Х’ярго? – запитала вона в Евлура на зворотному шляху.

– Питання безпеки племені вирішуються загальним голосуванням.  Мені дивно, що доля вампіра так турбує тебе. 

– Ти сам сказав:в мені ще багато людського, – невизначено відповіла Веда, – То чому вампіри й шамани настільки непримиренні?

– Ми терпимо ставимося до всіх вампірів, крім одного.

– Але чому? Невже через його нерозважливий вчинок семисотрічної давнини? Але прокляття наклала я, і подальші неприємності сталися з моєї вини. Тепер я впевнена, що можно було вигадати інше покарання за його... легковажність. Я поспішила…

– Легковажність? Ти все ще не розумієш!

– Так поясни!

– Давай спочатку повернемося в кімнату.

Веда погодилася. На ходу розмовляти не надто зручно, – думки стрибають, а їй треба все уважно вислухати, щоби зрозуміти, як витягнути Х'ярго з підземелля. Бо в цьому світі всі проти неї, хоч і шанують її як королеву.

І скоро вони знову опинилися на вершині скелі, в кімнаті з видом на безмежне небо.

Поки їх не було, у кімнаті з'явилася кришталева ваза, інкрустована сапфірами, а в ній – букет тирличу.

Веда нахилилася над букетом, вдихнувши гіркувато-медовий трав'яний аромат.  Запах вдарив їй у голову, ноги підкосилися, вона втомлено опустилася на ліжко і сіла, обійнявши руками м'яку і невагому, немов хмара, подушку. 

– Може, спершу відпочинеш? – запропонував  Евлур, який зупинився біля портрета.  – Скоро прийде Іла, вона про тебе подбає.

– Іла? – ім'я було Веді дуже знайомим, але вона вже перестала дивуватися тому, що з кожною хвилиною згадує дедалі більше і більше. – Це моя служниця?

– Твоя служниця, – підтвердив Евлур.

– Не час відпочивати! – Веда розсіяно погладила кінчиками пальців яскраво-сині, дзвіночки тирлича, – Я заспокоюся лише тоді, коли дізнаюся в чому річ. Занадто довго мені морочили голову в цьому вашому Зальгарі, – сказала Веда і раптом згадала, що відтоді, як вона потрапила сюди, минуло лише десять днів, але подій сталося стільки, і всі вони були такі карколомні, що відчувалося, наче ціле життя промайнуло.  

– Добре, слухай. Уся справа в силі. Війни за владу в Зальгарі велися з незапам'ятних часів, – урочисто промовив Евлур.

– Ну звісно!

– Дуже часто полем битви виступав світ людей, бо він позбавлений магії і не міг нічого протиставити. Але врешті-решт тобі це набридло, і ти переконала всіх припинити війну. 

– Ого! А чому я це зробила?

– Ти хотіла розділити владу порівну між усіма п'ятьма світами. Я попереджав, що це ні до чого доброго не призведе, але ти наполягла і, таки,  схилила на свій бік правителів решти земель.

– І що далі?

– Магічні війни мають важкі наслідки для тих місць, у яких вони відбуваються. Ти не хотіла, щоб людство випадково стерли з лиця землі. Ще ти попросила тих, хто охороняє переходи, закрити шлях у світ людей, щоб більше ні в кого не виникло спокуси...

– Чому хранителі переходів не припинили  все це неподобство с самого початку? Вони ж сильніші за всіх? Чи ні? – запитала Веда, намагаючись краще розібратися в тонкощах політичних забав  Зальгара.

– Ні. Вони спостерігачі, а не миротворці. Втрутитися ґрунтовно вони можуть тільки використавши магію всіх п'яти королівств. Але вампір відмовився брати участь, тому маленька лазівка у світ людей залишилася відкритою, щоправда тільки він знав, як нею користуватися. Але вже й це було добре, того малого простору перестало вистачати для проведення магічних битв...

Веда згадала розповіді Нелемотуллафа про те, що він знайшов спосіб ненадовго проникати у світ людей, забираючи звідти загартефакти, але вирішила поки не розкривати таємниці, яку той їй довірив.

– А чому Х’ярго відмовився?

– Він поставив тобі умову. Ти приймаєш його любов, а він ділиться силою...

– Зі мною?

– З усіма... Х’ярго живе дуже довго, у нього глибоке коріння і величезна сила. Якби вампір захотів, він міг би одноосібно правити в Зальгарі, але влада його мало цікавила, він був одержимий тобою...

– Складно уявити, якщо чесно... 

– Після того, як у Зальгарі встановився відносний мир, до тебе посватався Круїб – батько нинішнього правителя Бренглака... – не звернувши уваги на її зауваження, сказав Евлур.

– Цікаво... цей... Фаідвін подох? – з тихою люттю запитала Веда. – Я всадила йому ніж у серце...

– Фаідвін грубо порушив закони Зальгара, примушуючи тебе погрозами і силою, – голос Евлура теж задзвенів від ненависті, – Олфи завжди жили в дружбі з нами, і на нього чекає суд...

– Сподіваюся, що він усе таки здох! По правді кажучи, якби не Ріас... Не знаю, чому він прийшов мені на допомогу. Я ж тримала його за ворога! То що? До мене посватався олф і далі?

– Багато тисяч років у нас існувало пророцтво про дитину, яку народить наймудріша і наймогутніша з усіх королев Ісвельлана. У певний термін вона має вийти заміж, але неодмінно за представника чужого племені, щоб об'єднати силу.  Дитина – безумовно спадкоємець гірських шаманів.  Але після твоєї смерті ми не зуміли утримати таємні джерела закритими, пророцтво просочилося в Зальгар. І всяк зрозумів його по-своєму, всяк повірив, що ця дитина допоможе йому взяти владу.  Тому й почалося полювання на відьму... Дитина мала народитися в законному союзі, освяченому магією  Зальгара.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍