Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

30.2

– Я впевнений, у вампіра був свій мерзенний і підступний план! – сказав, як виплюнув Евлур.

– Нехай так, –  Веда не стала сперечатися. - І що я відповіла нареченим?

– Що той, хто до повного місяця пробудить у тобі бажання, той і стане твоїм чоловіком.

– Дивна умова! На мою думку, бажання має одразу виникати, при першому погляді на чоловіка. Якщо воно не виникло...

– Тоді я зрозумів, що ти просто морочиш женихам голову, а насправді не збираєшся виходити заміж. Але пророцтво древніх потрібно було виконати вчасно, навіть королева не владна скасувати його. Тому ми вмовили тебе просто кинути жереб, оскільки всі наречені були гідні. Жереб вказав на короля драконів, Фарігралффадола.

– На батька Тула? На цього мерзенного дідугана? – з жахом вигукнула Веда.

– У той час він був молодий, красивий і сильний. Ти погодилася, бо тобі було все одно. Твоє серце було вільне, і ти хотіла вчинити так, як найвигідніше для племені. А спорідненість із драконами –  вигідна. Ми почали готуватися до весілля. Ти попросила поки що не повідомляти драконам радісну звістку. Хоча б протягом трьох днів. Тоді-то вампір і попросив тебе про зустріч, нібито, щоб попрощатися.  І ти погодилася. Я не знав про це, інакше відрадив би тебе, не пустив... Ось тоді все і сталося!

– Хьярго напоїв мене зіллям і ми стали близькими, – повільно сказала Веда, відчувши солодке тремтіння в кінчиках пальців.

– Так! – з огидою промовив Евлур. – І це стало початком усіх бід, що сталися з нами, після того, як ти померла.

 – І повернулася з тією ж зовнішністю...

– Це прояв сили. У третьому житті твоя сила, напередодні повернення додому, почала вивільнятися...

– Третє життя?

– Так. Ти народжувалася тричі у світі людей. Ми це відчували, але нічого не могли вдіяти... Усіх наших сил не вистачило б скасувати прокляття.

Здалеку пролунав тихий дзвін, а потім м'який жіночий голос запитав:

– Можу увійти?

– Заходь! – відповів Евлур

В кімнаті з'явилася висока, дуже худа жінка невизначеного віку з вогненно-рудим коротким волоссям.

– Здрастуй, Іло! – машинально сказала Веда і піднялася з ліжка назустріч їй.

– Королева! Ти мене впізнала! – благоговійно прошепотіла жінка і ледь до ніг її не впала. – Я приготувала твою улюблену ванну і сніданок, який ти любиш... любила...

– Ми продовжимо розмову після, – сказав Евлур. –Ти бліда, тобі потрібно відпочити.

Він наблизився до Веди, поцілував її в лоб і, розчинившись у повітрі, покинув кімнату.

Веда з легким здивуванням продовжувала дивитися на задоволене, усміхнене обличчя Іли, на її сяючі, прозоро-сірі, наче  вода, очі.

– Ти щаслива, що повернулася додому? – запитала та і почала принюхуватися до чогось: – Давай допоможу зняти цей дивний одяг, до того ж, від нього погано пахне...

Вона зібралася вже опуститися на підлогу, щоб зняти з ніг Веди чоботи, але та ласкавим жестом зупинила її.

– Чи щаслива я? – перепитала і, зірвавши без жодного сорому футболку, жбурнула її на підлогу. – Не знаю, Іло. Мені потрібно до багато чого звикати...

Служниця скрушно похитала головою.

Коли Веда стягувала джинси, з кишені випав складений удвічі листок.

Вона нахилилася і підняла. Це була фотографія з квартири Гната.

– А я думала, що в кишені куртки її залишила... – промовила задумливо і розгорнула.

 – Що це? – запитала Іла, обережно заглядаючи через її плече.

– Моє людське життя і... Гнат.

–  А хто він?

– Не знаю, Іло. Я не знаю, хто він... Мабуть, тепер ніхто, – байдуже відповіла Веда й підкинула було руку, щоб викинути фотографію у вікно, але передумала й поклала її на полірований камінь поряд із шпилькою та книжкою.

Потім, оголена, пройшла через невидимі двері в першу кімнату, де в басейні виходила парою кривавого кольору, гаряча вода.

На довгій лавці стояла таця з їжею: фрукти, риба, горіхи і келих із золотистим, схожим на шампанське напоєм.

– Це зілля, що відновлює сили, – сказала Іла.

Веда з насолодою плюхнулася в гарячу воду і після кількох ковтків смачного, освіжаючого напою відчула себе абсолютно розслабленою й умиротвореною, але водночас вона ні на мить не забувала про Х'ярго  у підземеллі, і безперестанку думала про те, як його визволити. Ні про що інше вона думати не могла. Здається, після того, як дізналася правду, Х’ярго став їй ще ближчим. А серце раз у раз омивали хвилі безмежної ніжності.

Але, судячи з реакції Евлура, просити або вимагати його звільнення марно. Напевно, в інших, чиї обличчя, як безтілесні примари, вже тіснилися в її пам'яті, точно така сама думка. Значить, діяти доведеться наодинці.

"Так, і які козирі я маю?" – подумала Веда, заплющуючи очі.

Шамани теж підтвердили, що після сонцестояння її сила повернеться, а сама вона змінитися і стане такою, якою колись була: мудрою, могутньою королевою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍