Читати книгу - "Останній дон"

щирого серця, не обминав азартних ігор, занадто волочився за спідницями. Він був не такий безжальний, як хотілося б донові, може, тому, що надто полюбляв добре товариство. Одначе всі його слабкості якимсь дивним чином сприяли ще більшій ефективності його роботи. Він належав до тих людей, хто своїми вадами радше виводить із тіла отруту, ніж дозволяє їй нагромадитись.

Звісно, його кар'єрі сприяло те, що він доводився донові небожем. Належав до кревних, а це багато важило, коли Піппі порушив родинну традицію.

Ще нікому не вдалося прожити без помилок. У двадцять вісім років Піппі Де Лена одружився з кохання, ще й ускладнивши свою помилку тим, що взяв собі за дружину абсолютно не підхожу для «фахівця» жінку.

Її звали Наліна Джессап і вона танцювала на естраді готелю «Ксанаду» в Лас-Вегасі. Піппі завжди з гордістю наголошував, що вона була не з тих, хто в першому ряду хизується цицьками і гепою, вона була танцюристка. До того ж, за мірками Веґаса, її вважали інтелігентною. Вона була начитана, цікавилася політикою, а оскільки походила з роду справжніх американців,— білих англосаксів-протестантів із Сакраменто в Каліфорнії,— шанувала старожитні цінності.

Вони були повними протилежностями. Із сфери інтелектуального Піппі не цікавило нічого, читав він зрідка, музики не слухав, не ходив ні в кіно, ні в театр. Обличчям Піппі нагадував буйвола, Наліна — квіточку. Піппі був увесь назовні, міг заворожити співрозмовника, та все ж від нього віяло страхом. Наліна була такої лагідної вдачі, що жодна з її подруг-танцівниць і статисток ніколи не спромоглася підбити її на скандал, які не раз вибухали в їхньому гурті просто з нудьги.

Тільки одне єднало Піппі й Наліну — танець. Бо Піппі Де Лена, грізний «молот» «родини» Клерікуціо, тільки-но ступивши на танцювальний паркет, одразу перетворювався на простакуватого мудрагеля. В танці зосереджувалась для нього поезія, якої він не тямив читати, середньовічна галантність святих лицарів, ніжність, вишуканість кохання; то була єдина мить, коли він сягав того, чого не спромагався розуміти.

Наліні Джессап танець давав нагоду зазирнути в глибини його душі. Коли вони, перед тим як податись до ліжка, танцювали нескінченні години, це перетворювало їхнє кохання на щось ефірне, на справжнє єднання споріднених душ. Під час танцю — чи то на самоті в Наліниній квартирі, чи то на танцювальних паркетах веґаських готелів — Піппі завжди щось розповідав їй.

Оповідач з нього був неабиякий, і то завжди з цікавими історіями напохваті. Своє захоплення Наліною Піппі висловлював улесливо й дотепно. Його чоловіче єство приголомшувало, але він складав цю потугу до її ніг, наче раб, і покірливо слухав її. Він пишався нею і зацікавлено слухав, коли вона заводила мову про книжки і театр, про обов'язок демократії підтримувати впосліджених, про права негрів, визволення Південної Африки, обов'язок годувати знедолених у третьому світі. Такі сентименти зворушували Піппі. Для нього вони звучали, мов далека екзотика.

Важило те, що вони влаштовували одне одного в ліжку, що їхні протилежності взаємно притягувались. Посприяло їхньому коханню й те, що перед Піппі поставала справжня Наліна, а справжнього Піппі Наліна ніколи не бачила. Вона бачила тільки чоловіка, який її обожнював, засипав подарунками, вислуховував її мрії.

Вони побралися через тиждень після знайомства. Наліні виповнилось тільки вісімнадцять років, і когось кращого в житті вона не бачила. Піппі було двадцять вісім, і він був щиро закоханий. Його також виховували на старожитніх цінностях, бачених, правда, з протилежного боку, і вони обоє прагнули створити сім'ю. На той час Наліна була вже сиротою, а Піппі не поспішав розповідати Клерікуціо про своє нове захоплення. До того ж схвалення він не сподівався. Краще поставити їх перед фактом, а далі все потихеньку владнається. Вони повінчались у сектантській церкві.

І тут Піппі не зовсім угадав. Його одруження дон Клерікуціо схвалив. Як він часто приказував: «Найперший життєвий обов'язок чоловіка — самому заробляти на прожиток, але навіщо заробляти, коли не мати ні жінки, ні дітей?» Дона натомість образило, що з ним не порадились, що не справили весілля як великої «родинної» події для всіх Клерікуціо. Зрештою, в жилах Піппі текла кров Клерікуціо.

Своє ставлення дон висловив уїдливим «Хай собі танцюють під три чорти», та попри все послав щедрі весільні подарунки. Величезний «б'юїк», право власності на інкасаційне агентство, яке на той час давало королівський прибуток у сто тисяч доларів на рік, підвищення. Піппі Де Лена мав і далі служити «родині» Клерікуціо вже як один з тісно пов'язаних із нею брульйоне на Заході, але від Бронкського анклаву його відлучили, бо хіба може некатоличка жити в гармонії з правовірними? Для всіх них вона була така ж чужа, як мусульмани, чорношкірі, хасиди та азіати, для яких двері були завжди зачинені. Одне слово, хоч Піппі і залишився «молотом» «родини», хоч він і був бароном у регіоні, дещицю свого впливу в дестамському палаці він утратив.

На негучній скромній церемонії одруження старостою і боярином водночас був Альфред Ґроневельт — власник готелю «Ксанаду». Після всього він улаштував невеличку вечерю, де наречена і наречений протанцювали цілісіньку ніч. Наступні роки позначились зародженням та зміцненням щирої і відданої дружби Ґроневельта й Піппі.

Подружнє життя тривало достатньо довго, щоб Наліна привела на світ двох діточок — сина й доньку. Хлопчика при хрещенні нарекли Кроччіфіксіо, але завжди називали Кроссом, у десять років він уже був маминою подобою — мав зграбну будову і майже по-жіночому вродливе обличчя. Одначе фізичну силу та виняткову спритність він успадкував від батька. Молодша від нього дев'ятирічна Клавдія зовнішністю нагадувала батька, грубі риси обличчя не робили її бридкою тільки завдяки дитячій свіжості та невинності, але від батькових талантів їй не дісталось нічого. Натомість від Наліни їй перейшло замилування до книжок, музики і театру, лагідність материного серця. Цілком природно, що Кросс і Піппі були близькі між собою, а Клавдія тісніше горнулася до матері, до Наліни.

За одинадцять років до того, як сім'я Де Ленів розпалася, ще все було гаразд. Піппі утвердився у Вегасі як брульйоне, як інкасатор готелю «Ксанаду», і далі прислужувався як «молот» «родині» Клерікуціо. Розбагатів, жив на широку ногу, хоча, як звелів дон, не хизувався цим. Пив, грав, танцював із дружиною, бавився з дітьми й намагався підготувати їх до переходу в доросле життя.

Не бідне на небезпеки власне життя навчило Піппі зазирати далеко наперед. Це була одна з запорук його успіху. Дуже рано він почав дивитись на Кросса не як на дитину, а як на Кросса дорослого