Читати книгу - "Останній дон"

мужа. Він хотів, щоб у майбутньому той муж став його спільником. Або ж, мабуть, йому хотілося мати в житті хоч єдину близьку живу істоту, на яку він міг би беззастережно покластися.

Тому Піппі й виховував Кросса, показував усілякі викрутні в азартних іграх, брав із собою на обіди до Ґроневельта, щоб Кросс міг послухати оповіді про різні способи, якими намагаються обшахрувати казино. Ґроневельтовим вступним словом завжди було: «Мільйони людей щоночі забувають про сон і вираховують, як обдурити моє казино».

Піппі брав Кросса на полювання, вчив білувати і тельбушити дичину, призвичаював до запаху крові і вигляду власних закривавлених рук. Змусив Кросса ходити на тренування з боксу, аби син пізнав, що таке біль, учив користуватися вогнепальною зброєю і доглядати її, одначе про ґароту ніколи не прохопився; зрештою, то була його власна розвага, не така вже й практична з погляду сьогодення. До того годі було б пояснити хлопцевій матері призначення тієї мотузки.

«Родина» Клерікуціо мала простору мисливську хатину в горах Невади, і Піппі проводив там сімейні відпочинки. Він брав дітей на полювання, поки Наліна в затишку хатини заглиблювалась у свої книжки. На полюванні Кросс легко підстрілював вовків і оленів, деколи навіть пум та ведмедів, а це свідчило про Кроссові здібності, про те, що йому легко давалося володіння зброєю, що він обережний з нею, не розгублювався в мить небезпеки, ніколи не кривився, сягаючи рукою в закривавлені нутрощі та слизькі кишки. Відрубуючи кінцівки і голови, розбираючи здобич, він ніколи не виказував гидливості.

Клавдія, правда, не мала таких чеснот. Вона здригалася від пострілу і відверталася, коли білували оленя. Після кількох мисливських виправ вона відмовилась покидати хатину і проводила час із матір'ю, читаючи або прогулюючись уздовж недалекого потоку. Клавдія навіть відмовлялась рибалити — їй нестерпно було всаджувати гострий сталевий гачок у м'якого хробака.

Піппі зосередився на синові. Він виклав йому основи доброго поводження. Ніколи не виказувати найменшого гніву, нічого про себе не розповідати. Викликати в усіх повагу до себе ділом, а не словами. Шанувати своїх кревних родичів. Азартна гра — це відпочинок, а не спосіб заробити на прожиття. Любити батька, матір, сестру, та боронь Боже любити іншу, крім власної дружини, жінку. А дружина — це жінка, яка народжує твоїх дітей. А коли вже є дружина й діти, ти приречений діставати їм хліб насущний.

Кросс був такий хороший учень, що батько захоплювався ним до нестями. Йому подобалось, що Кросс дуже схожий на Надіну, що успадкував її Граційність, і був її справжньою подобою, не маючи тих інтелігентських дивацтв, які ось тепер доводять сім'ю до руїни.

Піппі ніколи не вірив у донову мрію, що все молодше покоління увіллється в законослухняне суспільство; він навіть не вірив, що дон обрав найкращий напрямок діяльності. Геній старигана він визнавав, але великий дон мав свої романтичні забаганки. Хай там як, але батькам завжди хотілося, щоб сини працювали разом з ними, були схожі на них; кров залишається кров'ю, і її ніколи не змінити.

Саме в цьому Піппі мав рацію. Попри всі донові прогнози навіть його власний онук Данте, як виявилось, не вкладався у великі задуми. В Данте озвалася давня сицилійська кров, він був пожадливий до влади і нестримний. Він ніколи не вагався порушити чи то закони суспільства, чи то закони Господні.

Коли Кроссові було сім років, а Клавдії шість, Кросс, агресивний від природи, взяв собі за звичку стусати Клавдію кулаком у живіт, навіть у батьковій присутності. Клавдія плакала й просила захисту. Піппі, як батько, міг цю проблему вирішити різними шляхами. Міг гримнути на Кросса, щоб той припинив, а коли б син не послухався, — підняти його за комір і потрусити в повітрі, як робив уже не раз. Міг наказати Клавдії дати здачі. Міг дати Кроссові прочухана, як бувало вже раз чи двічі. Та одного разу, мабуть, тому, що щойно пообідав і йому було ліньки, чи, радше, тому, що Наліна завжди сварилась, коли в стосунках з дітьми він удавався до сили, Піппі спокійно запалив сигару і сказав Кроссові:

— За кожен удар по сестрі я їй даватиму долар.

А оскільки Кросс і далі стусав сестру, Піппі обсипав зраділу Клавдію зливою доларових банкнотів. Кросс, украй розстроєний, нарешті вгомонився.

Піппі засипав дружину подарунками, але то були подарунки господаря рабові. То були хабарі, щоб дружина заплющила очі на власне рабство. Дорогі і то ще й як дорогі: каблучки з діамантами, хутра, подорожі до Європи. Для відпочинку він купив їй будиночок в Сакраменто, бо вона ненавиділа Вегас. Коли дарував їй «бентлі», то, вручаючи автомобіль, одягся в шоферську уніформу. Перед самим кінцем їхнього подружнього життя подарував їй старовинний перстень з сертифікатом, що він належить до цінностей родини Борджія. Єдине, в чому Піппі її обмежував, то це в користуванні кредитними картками: вона мала оплачувати їх грошима, виділеними на хатні потреби. Сам Піппі картками ніколи не користувався.

Його лібералізм виявлявся в іншому. Наліні була надана повна особиста свобода: Піппі не був ревнивим чоловіком-італійцем. Хоч сам він, окрім як у справах, за кордон ніколи не їздив, Наліна могла з подругами подорожувати до Європи, бо їй так кортіло оглянути лондонські музеї, побувати на балеті в Парижі, послухати італійську оперу.

Інколи Наліні ставало дивно, що Піппі її нітрішки не ревнує, і тільки з роками вона зрозуміла, що жоден чоловік з їхнього кола не наважився б до неї залицятись.

Про їхнє одруження дон Клерікуціо колись саркастично відгукнувся:

— Невже вони гадають, що все життя танцюватимуть?

Час показав, що ні. Як танцюристка Наліна була не дуже добра, щоб досягти вершини: хоч як дивно, але їй стали на заваді задовгі ноги. Не могла вона стати й найманою дівчиною для вечірок, бо трактувала життя надто поважно. Саме тому Наліна була наче створена для сім'ї. І перші чотири роки вона тішилася щастям. Доглядала діточок, ходила на лекції в Невадський університет і жадібно читала.

А от Піппі втратив інтерес до навколишнього: його не обходили проблеми тих чорношкірих скигліїв, які не годні навіть навчитися красти так, щоб їх не ловили, а коли йдеться про корінних американців, отих індіанців, то, хто вони є, нехай забираються під три чорти. Дискусії про книжки чи музику взагалі лежали за межами його культурних обріїв. А Налінина вимога, щоб він ніколи не смів ударити власних дітей, просто спантеличила його. Адже малі діти такі ж нерозумні, як худоба, і як змусити їх