Читати книгу - "Скляні бджоли"

191
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 41
Перейти на сторінку:
Юпітер, Уран та Нептун перебували тут у потужній взаємодії. Скидалося на те, що цей старий чоловік умів також винаходити самих винахідників і винаходив їх тоді, коли цього потребувала його мозаїчна система.

Лише коли я це усвідомив, мені відразу стало зрозуміло, хто стоїть переді мною. Це було дивно ще й тому, що великий Цаппароні, про якого знала кожна дитина, не мав нічого спільного з тим, кого я бачив у бібліотеці. Постать, яку насамперед сформував кінематограф, нагадувала доброго дідуся, такого собі Діда Мороза, який по різних лісах мав свої фабрики, де працювали його гноми, а він сам без упину думав над тим, чим би ще порадувати великих і малих дітей. «Як і щороку…» — під цим гаслом з'являвся каталог фірми Цаппароні, на який всі чекали з великим нетерпінням у жовтні, адже з ним годі було порівняти якусь книжку казок чи фантастичний роман.

Тож Цаппароні мусив мати вповноважених, які брали на себе цю частину його репрезентації, можливо, ще один актор, який грав роль чемного дідуся, а може, то був навіть робот. Не виключалося й те, що він використовував багато таких схем, таких проекцій власного Я. Адже це давня мрія людини, що виразилася в особливому фразеологізмі: «Я не можу розірватися на кілька частин». Цаппароні, очевидно, не лише здалося, що таке можливо, йому це видалося виграшним розширенням й вивищенням особистості. Відколи ми можемо вдаватися до поділу нашої особи, як, наприклад, до відділення за допомогою апаратури голосу чи зовнішнього вигляду, ми користуємося певними перевагами античного рабства, але без його недоліків. Якщо хто й зрозумів це по-справжньому, то це був саме Цаппароні, знавець і розробник автоматів, скерованих на гру, насолоду або розкіш. Один з його двійників, що видавався просто зразковим, з переконливим голосом та м'якшими рисами обличчя, ніж йому подарувала природа, красувався у випусках новин на екранах телевізорів, інший виголошував промову в Сіднеї, тоді як сам майстер був зайнятий роздумами в затишку свого кабінету.

Ця інакшість викликала в мене вагання. Вона діяла як оптична ілюзія, породжувала сумніви щодо ідентичності того, хто стояв переді мною. Хто стане стверджувати, що зараз я стою перед справжнім ним? Але це мусив таки бути він, а добрий дідусь був його заступником. До речі, він мав дуже приємний голос.

8

— Ротмістре Ріхард, — промовив він, — пан Твіннінґс порадив мені звернутись до вас, а я дослухаюся до його думки. Він казав, що ви бажаєте присвятити себе кращим та спокійнішим справам, до чого уже давно вас закликав. Але то ніколи не пізно.

Із цими словами він вийшов на терасу й запросив мене там сісти. Я рушив за ним, причмелений, як на прийомі в зубного лікаря, який з першого разу дістався до запаленого хворого нерва. Початок видався мені невдалим.

Звичайно, в його очах я виглядав підозрілим типом, та й у власних очах я був таким самим. Тож те, що він у люб'язній формі висловив мені свою зневагу, не мало мене ображати, вже не кажучи про те, що зараз було зовсім не до речі вдавати із себе надто чутливого.

Своїм зневажливим натяком на мою професію він роз'ятрив стару невигойну рану. Я знав, що те, чим я займався, для людей на кшталт винахідників та конструкторів здавалося конокрадством, і я мав би від цього дистанціюватись, але тут я був значно менший мастак, аніж Твіннінґс.

Такий чоловік, як Цаппароні, міг говорити все, що хотів, і це звучало доброзичливо.

І все було гаразд не лише тому, що він міг оплачувати пресу, яка вихваляла його у статті на передовиці, у фейлетонному розділі та в рекламі, але й тому, що він був втіленням духу часу. Та ці похвали були приємними не лише тому, що їх було оплачено, а ще й тому, що саме таким було глибоке сприйняття цієї особистості, тож і розум, і мораль публіцистів радо погоджувалися з такими оцінками.

Цаппароні міг вважатися найкращим втіленням технічного оптимізму, що панував серед наших провідних інтелектуалів. Він обрав найоптимальніший напрямок розвитку для своєї техніки — здавалося, що в життя починає втілюватися давня мрія чарівників змінювати світ самою лише силою думки. Також треба згадати потужний вплив самого його образу, якому міг би позаздрити будь-який президент, адже Цаппароні завжди поставав в оточенні цілого гурту дітей.

Усе те, що невпинно розроблялося, створювалося й запускалося в серійне виробництво, надзвичайно полегшувало життя багатьом людям. Замовчувати небезпеки, які також могли критися в цих винаходах, вважалося добрим тоном. Та тут було доволі складно критикувати. Проте в кризові часи ставало очевидно, що всі ці мініатюрні роботи та розкішні автомати могли сприяти не лише покращенню, але також — за допомогою невеликих змін у конструкції — вкороченню життя. То була їхня темна сторона.

Загалом заводи Цаппароні нагадували храм Януса з барвистою та чорною брамами, і коли небо хмарилося, з темної брами йшов потік вигадливих інструментів убивства, що вирізнялися огидним спотворенням. Темна брама була водночас табу, власне, вона не мала існувати. Та знову й знову з конструкторського бюро ширилися чутки, які викликали занепокоєння, і, напевне, невипадково цех прототипів розташовувався під охороною у межах внутрішнього периметру.

Я не маю особливого наміру розвивати одну з наших найулюбленіших тем «чому те, що не мало статися, таки стається». Адже воно все одно стається. Мене цікавило тільки одне питання, яке часто виникає у мене в цьому контексті і яке під впливом принизливого привітання знову зринуло у моїй свідомості. Я хотів би знати, чому ці люди, які так радикально змінюють наше життя, що наслідки цих змін видаються непрогнозованими й лякають, чому вони не задовольняються тим, що їм вдалося вивільнити й приборкати колосальні сили, що вони здобули славу, владу й багатство, яке текло до них рікою? Чому вони за будь-яку ціну хочуть бути ще й святими?

Коли Цаппароні вивищувався над ротмістром і робив моралізаторські зауваги, то це було не менш абсурдно, ніж якби акула вирішила провести суд над своїми зубами — найкращим, що вона має. Вершники існували тисячоліттями, і світ устояв, незважаючи на Чингізхана та інших правителів, вони приходили і йшли, як припливи й відпливи. Та відтоді, як з'явилися святі на кшталт Цаппароні, Земля перебуває під загрозою. Тиша лісів, глибини моря, шар атмосфери — все це опинилося у небезпеці.

Якщо знання — це влада, то спершу треба визначити, що таке знання. Погляд Цаппароні свідчив про те, що він над цим уже

1 ... 17 18 19 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скляні бджоли», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скляні бджоли"