Читати книгу - "Скляні бджоли"

думав, він був посвяченим, тим, хто знає. Розмірковуючи про розвиток, він виходив за суто технічні рамки. Я бачив це по його очах. Як химера, він дивився поза сірі дахи, блакитне оперення його погляду оживляло праліси. Частка нематеріальної барви потрапила до нашого часу. Його план, його честолюбство радше мали спрямовуватися до вищої мети, аніж тамувати постійно зростаючий голод мас до влади й розкошів.

Його око мало доісторичні вкраплення. Чи вловлювало воно ту позачасовість, що гніздилася в кожній новій хвилині світу, чи могло воно прозирати крізь ілюзію майя з її безкінечними óбразами, що як краплі води у фонтані щораз падають назад у басейн? Чи відчувало воно потяг до безкінечних пралісів Конго, де зростають нові раси? Можливо, майстер після відважного польоту до захмарних світів повернувся б саме туди. А чорношкірі історики вибудовували б про нього свої теорії, як ми — про палац Монтесуми.

Я охоче побалакав би з ним на такі теми. Адже всім нам пече невідступна думка про те, чи ми все-таки можемо на щось сподіватися. Великий фізик завжди одночасно є й метафізиком. У нього є вище розуміння своїх знань і своїх завдань. Я охоче поглянув би на план розташування фабрик. Для мене це було б навіть важливіше, ніж власна справа, з якою я прийшов.

Та цей великий муж навіть не збирався запрошувати мене до свого кабінету, він приймав мене як головний брахман, який зупинився перед храмом богині Калі, щоб подати милостиню. Він привітав мене загальними фразами, які можна почути на будь-якому перехресті.

9

На мить я забув, що перебуваю тут як претендент на місце роботи, але тільки на мить. Коли щось і могло мене виручити з халепи, то це було б слово про наш світ та його сенс з вуст одного з Посвячених — коротка вказівка шефа.

То велика справа — дізнатися з вуст одного з обізнаних, у які справи ми встрягли і який сенс мають жертви, яких вимагають від нас перед прихованими завісою картинами. Навіть почувши щось лихе, залишалася щаслива нагода вийти із зачарованого кола, яким ми ходили, й побачити, в чому суть завдання.

А тим часом мені не варто задавати тут запитання, — якраз навпаки. Оті вітальні слова подіяли на мене як холодний душ. Нараз я хотів сказати щось на свій захист. Але це було б неправильно, тож я задовольнився тим, що промовив:

— Дуже люб'язно з вашого боку, високоповажний пане, що ви приймаєте мене особисто.

Таке звертання, як і деякі інші, відповідало його статусу. Про це я поцікавився у Твіннінґса.

— Називайте мене просто на ім'я, як то роблять усі працівники наших фабрик.

Він не сказав «моїх фабрик» чи «мої працівники». Ми сіли на два садові стільці, з яких можна було споглядати лужок. Цаппароні закинув ногу на ногу й усміхнено подивився на мене. На ньому були домашні капці із сап'яну, й загалом він створював враження людини, яка має намір затишно провести дообідній час у своїх чотирьох стінах. Тепер він виглядав радше як митець, як успішний письменник або видатний композитор, який уже давно позбувся матеріальних клопотів та впевнений у своїй роботі та її значимості.

Віддалік чулося гудіння фабрик. Я подумав, що саме зараз він візьметься мене розпитувати. Я був готовий до цього, хоча із собою не брав жодних документів, як то я робив у минулому на випадок подібних зустрічей. Це було зайвим вже з тої причини, що я навіть не знав, чого від мене вимагатимуть. Окрім того техніка опитування останнім часом досягла надзвичайних успіхів. І хоча навряд чи коли вдасться навчитися визначати, що за людина перед тобою, але принаймні можна з великою точністю зрозуміти, чим людина не є, хоча та й намагається себе виграшно відрекомендувати. Тож найкраще, що можна зробити, — мерщій узятися до запитань і відповідей.

— Ви якраз вчасно нагодилися, — заговорив він, — щоб прояснити мені деякі деталі, на які я щойно звернув увагу за своїм читанням.

І він жестом показав на кабінет.

— Я взявся за мемуари Філлмора, якого ви, напевне, знаєте — ви, здається, того самого року народження.

Це зауваження потрапило в ціль краще, ніж Цаппароні міг сподіватися, якщо він не навмисне його заготував. Філлмор був одним з наших фельдмаршалів. Я добре його знав, ми разом проходили підготовку в Монтерона. Він прийшов від пархимських драгунів[23], як і Твіннінґс, він полюбляв англосаксонські манери, обоє були родом з Мекленбурґа. У цій землі знать дотримувалася англійських взірців, тож багато вихідців звідти мали своєрідний лондонський флер.

За характером Філлмор був дуже подібний до Лесснера, проте значно перевершував його, був типовим першим номером, і вже тоді всім було зрозуміло, що його чекає блискуча кар'єра. Монтерон був до нього не надто прихильний, але годі було заперечувати, що Філлмор мав золоту голову, був справжнім асом. Філлмор не мав друзів, своєю появою він створював прохолодну атмосферу, в якій сам почувався цілком комфортно. У цьому він відрізнявся від таких теплих характерів, як Лоренц, чи від таких бонвіванів, як Твіннінґс, з яким кожен хотів затоваришувати. Тож відповідно Лоренца вабила військова частина, Твіннінґса — ад'ютантство, а Філлмора — командні посади.

Ми починали разом, він — як людина успіху, тоді як я був радше людиною невдач. Тож самі собою напрошувалися порівняння, я також часто про це міркував. Чим пояснити це розмірене, впевнене кар'єрне зростання, для якого навіть катастрофи були своєрідними щаблями вгору? Насамперед надзвичайною пам'яттю. Він був учнем, якому не треба було вчитися, оскільки хапав все на льоту. Воно назавжди закарбовувалося в глибині його пам'яті. Достатньо було один раз повільно прочитати йому вірша, й він одразу міг повторити його, не припустившись жодної помилки. Ніхто не був здатний так заввиграшки вивчати мови. Запам'ятавши близько тисячі чужомовних слів, він брався за читання іноземних книжок і газет й таким чином одночасно розширював свої знання з історії й політики. Він уживався в дух мови, замість того щоб напрацьовувати знання з неї. Такий підхід у нього був і до математики, він міг подумки здійснювати математичні обрахунки з багатозначними числами. Це призводило до інцидентів з вчителями, коли він без підготовки перекладав просто з аркуша або здавав контрольні роботи, де стояли самі лише відповіді без обчислень. Вчителі підозрювали, що він списував, аж поки збагнули, з ким мають справу. Великий уривок складного автора, насилу підготовлений вчителем для розбору, з яким клас марудився б цілий