Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

кухарем. Воротарі засміялися й повели його через передні двори до наглядача палацу.

Той насилу стримався від сміху, коли побачив маленького чоловічка, але взяв його за руку та відвів до покоїв головного кухаря.

– Ваша милосте, – сказав там карлик, низько вклонившись, – чи не потрібен вам майстерний кухар?

Головний повар вибухнув гучним реготом.

– Це ти кухар? – вигукнув він. – Та щоб тільки поглянути на плиту, тобі довелося б стати навшпиньки й добре витягти шию!

– Хіба шкода пари яєчок, сиропу й вина, борошна та прянощів? – сказав Якоб. – Дозвольте мені приготувати яку-небудь смачну страву!

– Ну що ж! – вигукнув головний кухар. – Ходімо.

За кухню слугувало просторе приміщення. У двадцяти плитах постійно палав вогонь, між ними текла прозора вода, де утримувалася жива риба, у шафах із мармуру та коштовного дерева були розкладені припаси, а ліворуч і праворуч розташовувалися десять зал, де було зібрано всі ласощі заходу і сходу. Челядь бігала туди й сюди, гримотіла казанами та сковорідками. Та коли до кухні ввійшов головний кухар, усі завмерли.

– Що замовив герцог на сніданок? – спитав головний кухар.

– Данський суп і червоні гамбурзькі фрикадельки!

– Ти чув, чого хоче герцог? – спитав головний кухар. – Чи візьмешся ти приготувати ці складні страви? Правда, з фрикадельками тобі не впоратися, це наш секрет.

– Немає нічого складного! – відповів карлик, який, коли був білкою, часто готував ці наїдки. – Для супу хай мені дадуть такі трави й такі прянощі, кабанячого сала, корінців і яєць. А для фрикадельок, – сказав він тихіше, – мені потрібні різні види м'яса, трохи вина, качиний жир, імбир і трава, яку називають «шлунковою радістю».

– У якого чарівника ти навчався? – вигукнув здивовано головний кухар. – Ти назвав усе правильно, а про травицю «шлункова радість» ми й самі не знали! Почнімо, однак, випробування!

Усе необхідне розставили на плиті. Але карлик ледве діставав до плити носом. Тому зсунули кілька стільців, поклали на них мармурову дошку й уже потім запросили диво-чоловічка почати куховарити. Покінчивши з приготуваннями, він звелів поставити обидва казани на вогонь і варити доти, доки він не гукне. Тоді він почав рахувати і, дорахувавши до п'ятисот, гукнув:

– Досить!

Казани зняли з вогню. Особистий кухар наказав кухарчукові подати золоту ложку, сполоснув її в проточній воді й передав головному кухареві. Той зачерпнув із казанів, скуштував, замружився, прицмокнув від задоволення язиком і сказав:

– Чудово! Чи не скуштуєте й ви ложечку, палацовий наглядачу?

Той скуштував і був у захваті.

Кухар теж пригубив, після чого шанобливо потиснув карликові руку і сказав:

– Ти майстер своєї страви. Так, травиця «шлункова радість» надає страві особливої привабливості.

Страви відіслали герцогові. А головний кухар повів карлика до своєї кімнати й почав із ним розмову. Але тут з'явився посланець і покликав головного кухаря до герцога. Той швидко вдягнув святкову одежу й пішов за посланцем.

Герцог мав дуже задоволений вигляд.

– Послухай, головний кухарю, – сказав герцог, – хто готував мій сніданок сьогодні? Таким добрим він ніколи не бував, відтоді як я сиджу на троні моїх предків.

Головний кухар розповів про все. Герцог дуже здивувався, звелів покликати до себе карлика й почав розпитувати його, хто він і звідки. Той сказав, що зараз він не має ні батька, ні матері і що куховарити він навчився в однієї старої жінки.

– Якщо ти залишишся в мене, – сказав герцог, – я платитиму тобі п'ятдесят дукатів на рік, святкове вбрання й понад те дві пари штанів. У моєму палаці всі отримують імена від мене, ти зватимешся Ніс.

Карлик Ніс упав навколішки перед герцогом й обіцяв служити вірою та правдою.

Герцог їв тепер замість трьох разів на день п'ять разів, аби як слід насолодитися майстерністю свого маленького слуги, й ніколи не висловлював невдоволення.

Дехто з найвельможніших мужів домагалися в герцога дозволу, щоб їхні слуги брали уроки в карлика на кухні, що приносило чималі гроші, бо кожен платив за день по півдуката.

Так прожив Ніс майже два роки, і тільки думка про батьків засмучувала його. Якось уранці він пішов пошукати важких ситих гусей. Роздивляючись товар, він уже кілька разів пройшовся туди-сюди. Його вигляд не лише не спричиняв тут реготу та глузувань, а й викликав у всіх повагу. Адже в ньому впізнавали знаменитого особистого кухаря герцога.

І от він побачив жінку, що сиділа аж у кінці ряду, в кутку. Вона також продавала гусей, але не розхвалювала свого товару й не закликала покупців. Підійшовши до неї, він купив трьох гусей разом із кліткою, закинув її на свої широкі плечі й рушив назад. Аж тут йому здалося дивним, що одне з гусей сиділо тихенько, зітхаючи й постогнуючи, наче людина.

– Гуска прихворіла, – сказав собі під ніс карлик, – треба швидше прикінчити її й вичинити.

Але гуска відповіла дуже чітко й голосно:

– Якщо ти мене штрикнеш,

То тебе я ущипну.

Якщо скрутиш мені шию,

Зажену тебе в труну.

– Оце так! – вигукнув Ніс. – Вона вміє розмовляти? Ладен закластися, що вона не завжди носила це пір'я.

– Ти маєш рацію, – відповіла гуска. – Ніхто не думав, що Мімі, дочка великого Веттербока, закінчить свої дні на герцогській кухні!

– Заспокойтеся, люба Мімі, – утішив її карлик. – Я відведу вам пташник у власних покоях. Кухонній прислузі я скажу, що відгодовую гуску для герцога особливими травами. І щойно випаде нагода, я випущу вас.

Гуска зі слізьми подякувала йому. Карлик зарізав двох інших гусей, а для Мімі побудував окремий пташник під тим приводом, що готує її для герцога особливим чином. Щойно в нього випадав вільний час, він ходив поговорити з нею і втішити її. Гуска була дочкою чарівника Веттербока. Той посварився з однією старою феєю, яка, щоб помститися, перетворила його дочку на гуску й перенесла сюди. Коли карлик Ніс розповів їй свою історію, Мімі сказала:

– Усе свідчить про те, що ти зачарований за допомогою трав, а це означає, що ти можеш зняти з себе чари, якщо відшукаєш ту траву, яку вибрала фея, коли тебе зачаровувала.

Це було для нього слабкою втіхою: де він міг відшукати ту траву? Але він подякував Мімі й трохи підбадьорився.

У цей час у гості до герцога приїхав сусідський князь, його друг. Тому герцог закликав до себе свого карлика Носа і сказав йому:

– Ти маєш показати, чи вірний ти слуга мені та чи майстер ти своєї справи. Цей князь, як відомо, великий знавець тонкої кухні. Подбай про те, аби на моєму столі щодня з'являлися такі наїдки, щоб він дивувався все дужче й дужче.