Читати книгу - "Голодні ігри"

445
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 91
Перейти на сторінку:
великий екран, на якому транслювали церемонію відкриття, і побачила нас із Пітою. Я була просто шокована — ми мали справді приголомшливий вигляд. Надворі сутеніло, і яскраве полум’я вдало підкреслювало і виділяло наші обличчя. Плащі тріпотіли на вітрі, й ми залишали по собі вогненний слід. Цинна мав рацію, наполігши на тому, що ми повинні використати мінімум макіяжу. Так ми маємо привабливий вигляд, а головне, нас легко запам’ятати.

«Не забувай, голову слід тримати високо. Й усміхайся. Публіка обов’язково тебе полюбить!» — пролунало в моїй голові.

І я задерла підборіддя вище, одягнула на обличчя свою найкращу посмішку й почала махати натовпу вільною долонею. Я навіть зраділа, що Піта тримає мене за руку, він непохитний і твердий мов камінь — із ним мені легше втримати рівновагу. Отямившись і набравшись відваги, я послала кілька повітряних поцілунків у напрямку ревучого натовпу. Після цього жителі Капітолія, здається, остаточно оскаженіли: вони засипали нас квітами і вигукували наші імена, які не полінувалися вичитати в програмках.

Велична музика, схвальні вигуки, захват публіки — все це сильно вплинуло на мене, і я вже не могла приховати азарту. Цинна зробив мені подарунок. Тепер ніхто не забуде мене. Ні мого обличчя, ні мого імені. Катніс. Дівчина у вогні.

Саме в ту мить я відчула, як у мені прокинулася надія. Гадаю, що тепер знайдеться принаймні один спонсор, який захоче опікуватися мною! А якщо мені бодай трохи допомагатимуть харчами, хорошою зброєю, то може, ще зарано здаватися?

Хтось кинув мені червону троянду. Я зловила її, повільно вдихнула ніжний аромат і послала повітряний поцілунок у тому напрямку, звідки прилетіла квітка. Сотні рук одностайно здійнялися догори, мов намагаючись упіймати мій поцілунок.

Зусібіч долинало схвильоване: «Катніс! Катніс!» Усі прагли моїх поцілунків.

Поки ми не доїхали до Столичного Кільця, я й не помічала, як міцно стискаю долоню Піти — так, що вона аж посиніла. Тоді я подивилася на наші сплетені пальці й легенько відсмикнула руку, але він утримав мене.

— Ні, не відпускай мене, — мовив він. Яскраві язики полум’я весело палахкотіли й відбивалися в його очах. — Будь ласка. Я не хочу гримнутися з цього воза.

— Гаразд, — відповіла я.

Тож я не забрала долоні, але тепер мені менш за все хотілося, щоб нас уявляли разом, як одне ціле. Хіба це чесно — спочатку демонструвати нас як одну команду, а тоді кидати на арену, щоб там ми одне одного повбивали?

Дванадцять колісниць вишикувалися колом усередині Столичного Кільця. У всіх вікнах будинків, які оточують центральну площу, було напхом напхано люду — найзаможніших жителів Капітолія. Наша колісниця зупинилася біля особняка президента Снігоу. Пролунали останні звуки величної музики.

Президент Снігоу, невисокий худорлявий мужчина із сивим волоссям, виголосив промову і привітав усіх із балкона, розташованого над нашими головами. Традиційно під час промови на екрані показують по черзі обличчя всіх трибутів. Але я помітила, що нам вділили значно більше часу в прямому ефірі, ніж іншим. Що сильніше згущувалися сутінки, то важче було відірвати погляд від нашого яскравого полум’я. Під час традиційного гімну на екрані швиденько одна по одній з’являлися інші пари, але камера знову невідривно стежила за Округом 12, поки всі колісниці повільно котилися навколо площі, перш ніж зникнути за ворітьми Тренувального Центру.

Щойно за нашими спинами зачинилися двері, як зусібіч нас оточила підготовча команда і почала вихваляти всіма можливими улесливими словами. Я роззирнулася й зауважила, що інші трибути свердлять нас ображеними поглядами. А значить, я не помилилася: ми буквально їх затьмарили. Тоді до нас наблизилися Цинна й Порція та допомогли злізти з колісниці. Вони обережно зняли палаючі плащі й капелюхи, і Порція загасила їх рідиною з балончика.

Я усвідомила, що досі тримаюся за Піту. Мовчки розігнула свої заціпенілі пальці й почала масажувати долоню. Піта вчинив так само.

— Дякую, що тримала мене. Я боявся, що не встою і впаду, — мовив Піта.

— Справді? — здивувалася я. — Упевнена, що ніхто нічого не помітив.

— А я упевнений, що вони не помітили нічого й нікого, крім тебе. Тобі варто частіше вбиратись у полум’я, — сказав він. — Вогонь тобі личить.

А тоді він подарував мені усмішку, таку привітну та щиру, з легким відтінком сором’язливості, що я відчула прилив теплоти й прихильності до цього хлопця.

Але в думках крутилося застереження. «Не будь дурненькою. Піта планує, як тебе вбити, — нагадала я собі. — Він просто відвертає твою увагу, щоб ти стала легкою здобиччю. Що він люб’язніший, то небезпечніший для тебе».

Але не він один уміє грати в такі ігри. Саме тому я стала навшпиньки й поцілувала його в щоку. Просто в синець.

Розділ 6

У Тренувальному Центрі споруджена спеціальна башта для трибутів та їхніх команд. Саме вона стане нашою домівкою аж до початку Ігор. Кожному округу виділено окремий поверх. Треба тільки зайти в ліфт і натиснути номер свого округу. Зовсім не важко запам’ятати.

Я вже їздила ліфтом у Будинку Правосуддя. Аж двічі. Перший раз тоді, коли отримувала медаль по смерті батька, а другий — учора, коли прощалася зі своїми друзями й рідними. Але той ліфт був схожий на темну рипучу коробку, що повзла мов слимак і смерділа кислим молоком. Стіни ж цього ліфта були зроблені з прозорого скла, тож я могла спостерігати, як люди внизу все віддалялися й віддалялися, аж поки не стали завбільшки з мурах. Це так захопило мене, що я мало не попросила в Еффі дозволу прокататися ще раз, але в останній момент передумала. Не час для дитячих забаганок.

Очевидячки, Еффі Тринькіт іще не припинила виконувати свої обов’язки. Вони з Геймітчем повинні наглядати за нами, аж поки ми не опинимося на арені. Хоча я й недолюблюю Еффі, але зараз не відмовилася б від її підтримки. Принаймні вона підказуватиме нам, куди йти і що робити, оскільки ми не бачили Геймітча відтоді, як він у поїзді погодився допомагати нам і ми уклали з ним пакт. І де його чорти носять? Натомість Еффі Тринькіт здавалася цілком задоволеною і охоче виконувала свої обов’язки. Ми — перша команда в її практиці, яка здійняла таку бучу на церемонії відкриття. А вона ж бо відповідальна не тільки за наші костюми, але й за те, як ми поводитимемося й надалі. Еффі знала всіх у Капітолії й цілісінький день без упину торохкотіла про нас знайомим, шукаючи нам спонсорів.

1 ... 17 18 19 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голодні ігри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голодні ігри"