Читати книгу - "На запах м’яса"

крутила в руках трикотажні смужечки, зшиті трикутником.

— Якісь вони… не такі!

— Давайте вибирати! У мене і з мереживом є, і зі стразами, і з вишивкою, і такі прикольні з принтами…

— Ну, покажіть… — здалася Тома.

Хвилин двадцять перебирала стринги та зупинилася на тих, що впали в око з першої хвилини: малинові з чорним мереживом і густо-сині з прозорими камінцями на дупі, що їх вигадливий китайський швець виклав у формі жіночих вуст.

— Супер! Я собі теж такі лишила, — цокотіла молодуха, відраховуючи Томі решту. — У мужиків… щелепи відпадають.

Коли пізно ввечері Петро Реп’ях врешті виліз із майстерні позаду хати, де у всяку вільну хвилину із самовідданою любов’ю реанімував раритетну «Волгу ГАЗ-21» з блискучим оленем на капоті, Тома вже повернулася.

— Том… А чого ж не зателефонувала? — Петро перечепився через торби в коридорі. — Я б тебе зустрів. У Добриках…

— А відволікати тебе не схотіла, — почув жінчин голос зі спальні, де подружжя не спало відтоді, як донька подалася на навчання до Чернігова й ховатися стало непотрібно. Засинали не на широкому двоспальному ліжку — на дивані у вітальні перед «Самсунгом».

— Так теє… Том! Ти де?! Як з’їздила? Вечерятимемо чи як?..

Петро пішов на голос, зазирнув до спальні й остовпів: на ліжку, вкритому синтетичним покривалом зі смугастими тиграми, лежала гола Тома. У пузо врізалася тонка малинова смужка з чорним мереживом. Від пупка вниз, поміж ноги, опускалася ще тонша малинова стрічечка…

— Томо… Тебе обікрали? — спитав приголомшено.

Дивна річ: попри безпорадність, самотність, спустошеність і хронічний біль у животі, Майка почувалася захищеною. Дерев’яний теплий дім дихав разом із господинею, відкривав свої секрети, щедро дякував за те, що знову тут оселилася жива душа. Наче й сам міг дихати тільки водночас із людиною.

Майка захопилася. Надвір вийде, на хатку гляне: сіра? Та ні, біла, чудова! Навкруги роззирнеться — вітатися з усім підряд хочеться. І грушам кинути «привіт». І засніженій вуличці, і соснам, і білкам, і чорнющому крукові, що він усе спостерігає за дівчиною. І лісові, лукам.

Навела красу у великій кімнатці з піччю, іконами й тапчаном, врешті наважилася в малих мотлох розібрати. А там краму, до того ніколи небаченого… Наче занесло Майку в краєзнавчі розвідки. Посуд знайшла — на півсела вистачить: миски, горщики, ложки дерев’яні й алюмінієві, три кухлі глазуровані — з одного питиме, у другий квіти навесні поставить, а третій…

— На запас!

У кутку на діжу величезну наштовхнулася.

— Кльово… У ній же купатися можна!

То так, дівко. Тільки б її спочатку з місця зрушити, надвір викотити, вимити зсередини… Спробувала штовхонути діжу. Куди там…

— А повесні… Санджива попрошу… Щоби допоміг.

Пішла далі нишпорити: лопати, граблі, саморобні килимки плетені — злежалися, задубіли, та не погнили, не попсувалися. Скриня мала — у ній нитки з голками. Ох, бачила б поштарка Галя! Зійшла б заздрістю.

— А я ж іще на горище не лазила!

Знайшла драбину в сараї господарського двору, поперла до невеличких дверцят у торці даху. На абордаж! Зламати печатку недоторканості таємничого горища, звідки вночі до Майки долинає тихий моторошний шурхіт, ніби хтось пазурами дірку в стелі вишкрібає, а Майка на те — киш-киш! — і витріщається потім на глуху стелю до ранку, ніби від того страхів меншає.

— Шкури лисячі… — усміхнулася. Гайнула до хати Сандживів ліхтар узяти, щоби роздивитися на темному горищі все як слід.

Вискочила з ліхтарем — біля ґанку кульгавий стоїть. Волосся — солома. Куртка — матроський бушлат, комір підняв — тільки очі з-під нього.

Заклякла, знітилася лише на мить.

— Я тут помираю без тебе! — раптом вигукнула гнівно. — А ти…

Кульгавий насупився збентежено — геть не розумів, чого хоче від нього дивна дівчина. Плечима знизав.

— Що?! По шпатель прийшов? А нема!

— А де?! — відкрив врешті рота.

— Викинула! Піди пошукай!

— Піч подивлюся… — буркнув. — Потім пошукаю.

І суне до хати. Майка почервоніла, гонор по щоці — лясь!

— Хіба я тебе кликала?!

Кульгавий зупинився біля дверей.

— Тиждень минув, піч висохла. Спробую розпалити.

— Сама впораюся!

— Як знаєш. — Очі відвів, пішов до хвіртки.

Майка захлинулася роздратуванням, стиснула кулачки.

— Стій! — вигукнула. — Добре! Подивися…

Принюхалася: п’яний? Ніби ні…

— Тільки мені платити нічим! — кинула зухвало.

— Та добре… — відказав Горох.

Драбина так і лишилася надворі.

У теплій хаті кульгавий геній скинув бушлат, заходився піч перевіряти. Майка залізла на тапчан із ногами, спостерігала за хлопцем, роздивлялася тихцем: при дні лице Толі Гороха видавалося засмаглим, не сірим, відтіняло солом’яні патли. Гострий ніс із горбинкою — наче бився й дістав по носу. Скули стирчать. Злий? Хіба?.. На Оуена Вілсона у фільмі «Він, я і його друзі» схожий: на зріст такий же. На молодого худого Оуена Вілсона.

Збентежилася: серце гупає, нитка-судинка на скроні пульсує — ну, що зробити… щоби пихи не втратити, а він залишився?.. Так, ніби сам захотів, бо цей йолоп… не хоче. Майці начхати… Може хоч зараз знову нахабно кинути: «Хочу тебе!» Та хтось прискіпливий-горделивий усередині супиться: «Ганьба…» Аби сподобалася, кульгавий би щоночі повертався! А він за тиждень… піч завітав перевірити. Не сподобалася?..

— Ти… пічник? — запитала врешті.

— І пічник. — І голови не повернув.

— Ще хто?

— Усе можу…

— Геть усе?

— Так…

— Що ще?

— Усе.

Він знущався! Кидав слова горохом — клацали, відлітали без користі.

— А я… нічого не вмію!

Розгнівалася. До біса! Обійдеться! Секс — фігня! Тої ночі, коли кульгавий сумирно погодився — та добре! — без жодного слова й стогону оволодів Майкою, гострий біль у животі раптом зник, хоч Майка віддавалася незнайомому п’яному хлопцю з мазохістським бажанням зазнати стільки болю, щоби уже не витримати, померти… А біль зник. І тепер… Майка знову жадала тих ліків. А він… знущався.

— Та добре… — почула.

Як перемкнуло.

— Ідіот! Що тобі «добре»?! — визвірилася. Підскочила на тапчані — кричала, бризкала слиною некрасиво, неестетично до дідька. — Покидьок! За кого ти себе маєш? Та пішов ти… — Не витримала, розревлася, впала на тапчан. — Ну, нащо?.. Нащо те все… Іди вже геть… Піч! Най би вона провалилася, та піч! Не хочу! Нічого не хочу! Нічого…

Кульгавий розгубився. Закляк біля печі — руки в