Читати книгу - "Твори. Том 1"

але не забувай того, що ти вся цілком належиш своєму чоловікові.

Що, справді, вона знала? Про що могла здогадуватись?

Вона затремтіла, пригнічена якоюсь тяжкою журбою, неспокійною, як лихе передчуття.

Вони повернулися і з несподіванки зупинились на дверях вітальні. Мадам Аделаїда, впавши на груди Жюльєнові, гірко плакала. Рясно текли її сльози, і ридання, неначе їх видував ковальський міх, здавалося, разом виходили з носа, рота й очей. А віконт, збентежений та незграбний, підтримував гладку жінку, що впала на його руки, доручаючи йому свою дорогу, улюблену, свою кохану донечку.

Барон кинувся до дружини.

— О, без сцен, без ніжностей, будь ласка, — сказав він і, підтримуючи баронесу, посадовив її в крісло, тим часом як вона витирала обличчя.

— Ну, дитино, поцілуй зараз матір та й лягай спати, — обернувся він до Жанни.

Готова теж розплакатися, Жанна поцілувала батьків і швиденько вийшла.

Тітка Лізон пішла вже до своєї кімнати. Барон і баронеса залишилися з Жюльєном. Всі троє— чоловіки у фраках, стоячи із збентеженим виглядом, а пані Аделаїда в кріслі з останніми хлипаннями в горлі — почували себе так ніяково, що ніхто з них не міг промовити ні слова. їхнє замішання ставало нестерпним, і барон завів розмову про подорож, в яку молоді мали вирушити через кілька днів.

Тим часом Розалія, заливаючися слізьми, роздягала Жанну в її кімнаті. Руки служниці рухались навмання, вона не знаходила вже ні шнурків, ні шпильок, здавалася ще більш схвильованою, ніж господиня. Але Жанна не звертала уваги на сльози своєї служниці; їй здавалося, що вона ввійшла в якийсь інший світ, опинилась на якійсь іншій землі, розлучена з усім, що вона знала раніше,

з усім, що так любила. їй здавалося, що все в її житті, все в її думках пішло шкереберть; і враз навіть спало на думку: «Чи кохає вона свого чоловіка?» Тепер раптом він здався їй зовсім чужою, майже не знайомою людиною. Ще три місяці тому вона зовсім не знала про його існування, а тепер вона вже його дружина. Нащо це? Нащо так швидко виходити заміж, ніби кидаючись у провалля, що відкрилось під ногами?

Залишившись у нічному вбранні, вона сковзнула в ліжко; холодні простирала, викликаючи тремтіння, ще збільшували те відчуття холоду, самотності та суму, що вже дві години гнітило її душу.

Вся в сльозах вийшла Розалія, Жанна почала чекати.

Чекала вона неспокійно, з пригніченим серцем, чекала того, про що в неясних виразах попередив її батько і чого вона добре собі не уявляла, чекала невідомої розгадки великої таємниці кохання.

Хтось тричі тихенько стукнув у її двері, хоч вона й не чула перед тим кроків на сходах. Вона сильно затремтіла і нічого не відповіла. Постукали ще раз, потім скрипнув замок дверей. Вона заховалася з головою під ковдру, неначе до неї прокрався злодій. Чиїсь черевики тихо рипнули на паркеті, і раптом хтось доторкнувся до її постелі.

Жанна судорожно сіпнулась і тихо скрикнула. Визволивши з-під ковдри голову, вона побачила Жюльєна, що стояв біля ліжка і, всміхаючись, дивився на неї.

— О, як ви злякали мене! — сказала вона.

— Хіба ж ви мене зовсім не чекали? — спитав він.

Вона не відповіла. Він був одягнений у фрак, і його

вродливе обличчя, як завжди, було серйозне; Жанна страшенно засоромилась, що лежить ось так перед таким коректним чоловіком.

Вони не знали, що казати, що робити, не наважувались навіть глянути одне на одного в цю значну і вирішальну хвилину, від якої залежить інтимне щастя всього життя.

Він, мабуть, несвідомо почував, яку небезпеку таїть в собі те змагання, що має зараз бути, якого самовладання, якої вмілої ніжності' треба, щоб нічим не образити тонкої соромливості, чистоти та делікатності вихованої у мріях дівочої душі.

Тоді, тихенько взявши й поцілувавши її руку, він, немов перед вівтарем, опустився перед ліжком навколішки і прошепотів тихо, як ніби почулось зітхання:

— Будете мене любити?

Одразу заспокоївшись, вона підвела свою оточену хмарою мережив голову й усміхнулася:

— Я вже люблю вас, мій друже.

Він узяв в рот маленькі пальчики дружини і зміненим через те голосом запитав:

— Хочете довести, що любите мене?

Знов збентежена, не усмідомлюючи своїх слів і тільки згадуючи батькову науку, вона відповіла:

— Я ваша, мій друже.

Жюльєн вкрив її руку вогкими поцілунками і, поволі підводячись, нахилився до її обличчя, яке вона знову хотіла сховати.

Несподівано простягнувши поверх ліжка руку, він обхопив через ковдру дружину, тим часом як другою рукою сковзнув під подушку і підняв її разом з головою. І тихо-тихо запитав:

— Тоді, може, ви дасте мені малюсіньке місце біля себе?

їй стало страшно, інстинктивно страшно, і вона пролепетала:

— О, ще не треба, прошу вас.

Він, здавалось, збентежився, трохи образився і відповів благальним, але вже більш гострим тоном:

— Чому ж не зараз, коли ми все одно прийдемо до цього?

Вона розсердилась на нього за ці слова, але, знесилена й покірна, повторила:

— Я ваша, мій друже.

Тоді він швидко зник в туалетній кімнаті, і Жанна виразно чула його рухи, шелест одежі, брязкіт грошей в кишені, стукіт — упав один черевик, потім другий.

І раптом він швидко перейшов кімнату в кальсонах і шкарпетках і поклав на камін годинника. Потім він знову побіг у сусідню маленьку кімнату, шарудів там ще деякий час, і, відвернувшись, із заплющеними очима, на другий бік, Жанна почула враз, що він підійшов.

Вона схопилась, ніби бажаючи сплигнути на підлогу, коли по її нозі швидко ковзнула інша — холодна та волохата. Затуливши обличчя руками, не тямлячи себе, готова закричати з переляку, вона забилася в самий куток ліжка.

Тоді він схопив її в обійми, хоч вона й повернулась до нього спиною, і почав жадібно цілувати її шию, мережива нічного чепчика, вишитий комірець сорочки.

Вона не ворушилась, задерев’янівши з невимовного жаху, відчуваючи дужу руку, що шукала її схованих між ліктями грудей. Вона задихалася, збентежена цими грубими дотиками; їй хотілось тільки одного: схопитись, утекти через весь дім, замкнутися десь якнайдалі від цього чоловіка.

Але він уже не ворушився. Жанна тільки відчувала своєю спиною теплоту його тіла. Тоді вона трошки заспокоїлася, і раптом їй спало на думку, що вона могла б обернутись до нього й поцілувати його.

Нарешті терпець йому урвався, і він промовив сумно:

— То ви зовсім не хочете бути моєю жіночкою?

— Хіба ж я не ваша жінка? — пробелькотала вона крізь пальці.

— Але ж ні, моя люба, не глузуйте з мене, — відповів він з відтінком роздратування.

Жанна збентежилась від незадоволення,