Читати книгу - "Лукаві замашки"

бути соковитим, таким, щоб телеглядач повірив. Зробимо так: крупним планом розкішний сільський пейзажик - усілякі там хмарки, вдалині ліс, голубою стрічкою в'ється річка, під кучерявою вербою у візочку лежить білявенький хлопчина. Він замріявся над пляшечкою з молоком. Це, так би мовити, ваше дитинство.

- Я, між іншим, шатен.

- Яке це має значення. Ми інтригуємо глядача: ви - тобто якийсь інший малюк - смикаєте пальчиком соску. Диктор тим часом підсовує текст: «У його дитячій голівці з дитинства поселилася допитливість: чому з соски тече молоко, коли її смоктати?» Га? Колосально! Глядач, мій друже, жде чуда, і ми його даємо: в семирічному віці ви вдосконалюєте жниварку!

- Цікаво, як я міг її удосконалити, коли до закінчення середньої школи жив у місті і навіть не бачив, що це таке.

- Киньте ці дрібниці - нам потрібно показати тріумфальний хід героя по висхідній! Не могли ж ви на голому місці отак відразу переобладнати верстата!..

Через місяць по телевізору показували майже повнометражний телефільм, де було все: і хлопчина з соскою, і пейзажі тропіків у верхів'ях Амазонки, і жниварка на фоні розкішної пальми. Все, за винятком переобладнаного верстата і... Дмитренка.

Згодом Михайло позував фоторепортерам, давав інтерв'ю кореспондентам, зустрічався з піонерами, виступав на нарадах, їздив на заводи з питань обміну досвідом, його обрали членом завкому, правління товариства Червоного Хреста і Півмісяця, головою Товариства по врятуванню на воді, членом президії книголюбів.

А через рік на заводі вдарили на сполох:

- Дмитренко навіть норми не виконує! Він же безперспективний робітник, а ми з ним стільки возилися.

- Зарозумівся товариш, - зробили висновок на заводі і махнули на Дмитренка рукою.

Після цього Михайла нікуди не обирали, ніхто його не кликав на засідання, і він спокійно трудився біля верстата. Якось, переглядаючи газети, я натрапив на замітку, в якій повідомлялося, що Михайло Дмитренко сконструював новий фрезерувальний верстат.

НТР І РІПКА

Кінокомедія

Едуарда Рокитського не раз критикували за відрив од сьогоденного життя. Кілька місяців Рокитський провів у селі: вивчив життя, і нині широкі кола громадськості мають змогу ознайомитися з його кінокомедією за мотивами казки про ріпку під назвою: «Від рискаля до НТР».

Перша серія

Ще де-не-де по ярах бовваніють клаптики сірого снігу. Великим планом: купаються горобці, розбризкуючи крильцями срібло весняних струмочків. На білім світі - чудеса. Тягнеться полями густозелена озимина, вгорі - синє небо. Жодної хмаринки над головою. Ліс набряк, він якийсь урочистий. А під сіро-гіллястим деревом боязко визирнув обцілований сонцем пролісок...

Сільська хата в стилі Ренесансу з елементами раннього барокко. У вестибюлі лежить фокстер'єр Мінька з голубим бантиком на шиї. Під хатою на мармуровій призьбі вигрівається на сонці кіт Хінька.

Світлиця. Уздовж стіни тягнуться нескінченні ряди книг, біля вікна - апарат для конденсування повітря, трохи далі - макогін на шворці, електронно-обчислювальна машина, рогачі та качалка...

Линуть звуки футбольного маршу.

Великим планом: Дід у панбархатному халаті з'їжджає на ескалаторі з печі. Протирає пенсне і довго дивиться крізь вікно кудись у далечінь. Потім запалює гаванську сигару і, пустивши хмару диму, звертається до баби:

- Що вам скажу, Гапко Альбертівно, оце тепер п'ятдесят сторінок «Одіссеї» прочитав - не сприймаю я цього твору.

- Воно й зрозуміло. - Баба одривається від пульта управління атомною піччю. - Засіли б ви, Річарде Трохимовичу, краще за архаїзми, неологізми, та й діалектична лексика не зашкодить, бо без цього вам Гомера не зрозуміти.

- Чи я знаю.

- Повірте, вам це принесе більше користі, ніж захоплення Софі Лорен. Посоромтеся - у ваші літа цілими днями просиджувати над її фотографіями.

Дід (сердито сопе і дивиться у вікно). Весна, Гапко Альбертівно, весна!..

Баба. Ваша правда, підкрадається вона, чародійка, до серця.

Д і д. Мене дивує ваша емоційність. Таку гарячу пору варто було б використати раціональніше... Чому б вам, скажімо, ще раз не переглянути передові методи вирощування ріпки?

Баба. Ой Річарде Трохимовичу! (Вона стискає в обіймах діда). Невже ви забули про наші росянисті ранки та солов'їні вечори?

Довго дивляться одне одному у вічі. Дід зітхає і, ніжно вивільнивши свою шию від Бабиних обіймів, бере з полиці книжку. Читає.

- Ніяк не второпаю, - згодом підводить голову, - чому тут віддають перевагу калійним добривам?

- Усе правильно.

- Ладен з вами сперечатися до вечора, бо переконаний, що лише вільні електрони на орбіті фосфору здатні вплинути на інтенсивність росту ріпки.

- Не забувайте, шановний, у якій групі таблиці Менделєєва знаходиться калій.

- На городі бузина, а в Києві дядько... Що ви цим хочете сказати?

- Зараз побачите. - Баба бере папір, густо списує його складними окисно-відновними реакціями, електронними рівняннями..

Зав'язується дискусія. На екрані великим планом - формули калійних та фосфорних міндобрив. Далі - окисно-відновні рівняння.

Диктор довго пояснює кіноглядачам суть хімічних рівнянь...

Дід спочатку не згоджується з Бабиними доводами. Та роззбррює його впертість знову ж таки хімічним рівнянням-синтезом речовин, що входять до складу ріпки.

Кіноглядачам додається під час сеансу брошура з цим складним хімічним рівнянням.

Линуть бадьорі звуки музики.

Великим планом: Дід із гітарою, Баба в максі-спідниці прогулюються подвір'ям. Баба грудним контральто заспівує:

Ой сяду я край вікония,

Та й буду дивиться!

Дід підхоплює мелодію, хвацько акомпануючи на гітарі.

Пісня лине над городом, який уже, до речі, підготовлений для посіву ріпки, і тане у вечірніх сутінках.

Друга серія

Дід у білому халаті закладає проби реакцій у фотоелектрокалориметр, Баба уважно проглядає перфокарту.

Баба. Річарде Трохимовичу, підготуйте, будь ласка, для роботи апарат блоку формування пропорціонально-штегрального закону регулювання з аналоговим виходом.

Д і д. Він готовий.

Баба. Доки ви плутатимете блок формування з циклосинхрофазотроном?

Дід мовчки вмикає апарат.

Баба. Поздоровляю вас: схожість насіння нашої ріпки сто дві цілих і п'ять десятих відсотків!

На радощах Дід цілує Бабу, потім довго блукає поглядом по стелі: ,

- Як на вашу думку, Гапко Альбертівно, на Сатурні ріпка росте?

Баба. Сумнівно - забагато там метеоритних дощів. Листя не витримає.

Дід. Страх не люблю сумнівів. Як собі хочете, а я вважаю, що цю культуру до нас завезли пришельці з інших планет.

Баба. У ваші сімдесят п'ять це, даруйте, звучить примітивно і по-дитячому наївно!

Д і д. Можна подумати, що вам двадцять п'ять.

Баба. Ну, знаєте! Краще б табличку множення вивчили, аніж комусь роки рахувати.

Д і д. Ваша грубість - це ще не аргумент.

Баба (зовсім