Читати книгу - "Тато в декреті"

з дітьми порівну — ні в кого особливо не зносить дах.

Але треба розуміти, що не всі працюють на роботах, де таке можливо. Суспільство — не винятково інтелігенція чи креативний, прости господи, клас. Коли мама працює диспетчером у метро, а тато далекобійником, або коли мама продавчиня, а тато будівельник, або й просто людям доводиться щодня від дзвінка до дзвінка відсидіти в офісі — то бути з дітьми «порівну кожному» складніше. Зрештою, доводиться вибирати, кому йти в декрет, і вибір практично завжди відомий заздалегідь: вибору жінці не залишається.

Коли я працював репортером під час війни, мене зі зрозумілих причин особливо цікавили чоловіки з маленькими дітьми, які пішли служити добровольцями. Цікавили не в політичному, а в побутовому аспекті. Я питав — не для публікації, а щоб самому зрозуміти.

У всіх випадках, коли я наважувався розпитати про побутові дрібниці, секрет виявлявся напрочуд простим: із від’їздом тата в побуті практично нічого не мінялося. Треба тільки залишити необхідні фінанси (в усіх випадках хата своя і трохи грошей є).

Один просто вважав, що основна функція батька в родині — уособлювати Мораль, Честь, Гідність, Порядок. Така собі фройдо-вікторіанська модель. Дрібницями на кшталт щоденного догляду за дітьми займається винятково жінка.

В іншому разі, ще задовго до війни, з рідного міста «виписали на ПМЖ» бабусю, і вихованням дітей займалася вона — за посильної допомоги матері, яка працювала. Тато вдома був наїздами.

Про третій випадок скажу таке. Мене вразили дві речі. Перша: життєва снага жінки, яка через кілька тижнів по тому, як народила молодшу дитину, знову працювала в офісі, постійно бігаючи додому підгодувати немовля. Друга: тато двох дітей, який не знає — узагалі не знає, навіть теоретично, — як поміняти підгузок. Зате, слід додати заради справедливості, багато часу проводить зі старшою дитиною.

Тати бувають різні. Як і способи бути хорошим татом. Хорошим партнером. Є різні способи розподілити обов’язки щодо маленьких дітей, щоб не заексплуатувати жінку до смерті. Хтось після роботи вечорами гуляє з дітьми, а не завалюється з пивом перед телевізором. Хтось бере на себе ніч, якщо дитина п’є з пляшечки. Хтось дає жінці відпочити на вихідних.

А хтось ні.

Оксана помічає речі, яких я б не помітив. Наприклад, сусідка зносить по сходах візок-«танк» із немовлям усередині — а її чоловік у цей час курить на балконі. Оксану аж тіпати почало. Я б не звернув на це уваги, бо ж для мене знести візок сходами не проблема, — але жінки, як правило, фізично трохи слабші. Для контексту: сусід, який оце курить на балконі, — він, як у Євангелії, «не сіє і не жне, ані збирає в засіки». Христос його зна, з чого вони живуть. Жінка в декреті, а чоловік трохи курить, трохи п’є пиво, часом рибалить, на роботу не ходить і, за всіма «параметрами», очевидно, удома не працює. Приємний, до речі, мужик. Добродушний. Але й не заробляє, і з дитиною його не видно. А поки жінка зносить візок із немовлям по сходах, курить. І курить не нервово.

Оксана, ще до нашого знайомства, вихідними ходила до своєї подруги. У тієї дитина була хворобливою й багато плакала. Подруга просила Оксану посидіти з малою, щоб хоч помити голову. Чоловік у будні після роботи й по вихідних відпочивав: вечорами шпилив на компі в іграшки, у суботу й неділю їздив за місто з друзями. За перші два роки тато не погуляв із донькою жодного разу. А, ні! «Неправда, — уточнює Оксана, перечитуючи чернетку. — Погуляв один раз. І потім до кінця історії вічно це згадував». А закінчилась історія років за десять — розлученням. Та й тривала настільки довго лише через фінансову залежність жінки, яка не мала куди податись у чужому місті, до якого переїхала після одруження, і якій не вдалося повноцінно працювати через хворобливість дитини.

Це — крайнощі. Адже он, у сусідньому під’їзді, живе тато, який, схоже, теж у декреті. Принаймні, його з дитиною бачиш частіше за маму. Є кілька тат, які явно намагаються розділити тягар із жінкою. То по черзі гуляють із візочками. То розподіляють дітей з малою різницею у віці: мамі одне, татові інше. То бодай дають жінці час відпочити. Один, бачу, забирає немовля, щоб дружина могла займатися бігом — причому вона вочевидь тренованіша за більшість бігунів-чоловіків у нашому районі. Імовірно, професійна спортсменка.

На вихідних наш «інтелігентський» київський райончик наповнюється татами з візочками, а в пісочниці від тат тісно. Любо глянути.

Багато є способів розподіляти обов’язки.

Є відомий адвокат, яка ганить фемінізм, а, по суті, їхня сім’я живе «чисто за фемінізмом». Чоловік багато чи й більшість часу доглядає за дітьми. Від немовлячого віку. Про них — коротка історія. Адвокат одного разу поїхала до клієнта в тюрму. Якщо точніше, в Лук’янівський СІЗО. Її чоловік залишився з маленькими близнюками. У близнюків саме синхронно різалися кутні зуби, й обоє блювали далі, ніж бачили. Чоловік викликав лікарку. Лікарка переконалася, що все нормально, це не отруєння, а потім:

— Уті-путі, які гарнюні малючки. А де ж їхня мама?

— У тюрмі!

Повторимо основну тезу: є різні способи бути хорошим татом і є різні способи організації партнерства між дорослими. Автор тут не секту свідків декрету намагається створити, а іронічну прозу.

Найменше мені треба, щоб якась людина прочитала цю книжку, а потім її чоловік накинувся на мене з кулаками й гарчанням:

— Ты мне, сука, всю жизнь испортил!

I дiти бувають рiзнi