Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

— розміри, загальні обриси голови тощо. Однак якщо ми отримуємо істотно вищий результат, то це означає, що Фаул таки бачив колись цього гобліна.

На екрані висвітилися цифри: сто вісімдесят шість.

— Негативний результат для гобліна. Спробуймо «свинорил».

І знову результат виявився нижче двохсот.

— Знову негативний результат. Мені дуже шкода, капітане Куць, але панич Фаул до цієї справи не причетний. Він зроду не бачив гобліна, а отже, ніяк не міг злигатися з Б’ва Кел.

— Йому могли стерти пам’ять, — заперечила Холлі.

О’Гир віддер присоси від Артемісових очей.

— У цьому й полягає головна приваба цієї крихітки. Стирайте пам’ять скільки завгодно. Але дія сітківкоскану засновується на реальних фізичних даних — на тому, що відбилося на сітківці ока. Аби знищити докази, тут доведеться стирати саму сітківку.

— А що ти знайшов у комп’ютері малого багноїда?

— Багато чого знайшов, — відказав О’Гир. — Але нічого такого, що свідчило б про причетність, до справи Б’ва Кел. Жодної згадки про гоблінів чи про батарейки.

Корч задумано почухав квадратну щелепу.

— А як щодо здоровила? Він міг діяти як посередник.

— Його я також обстежив сітківкосканом. Нічогісінько. Нам нічого не лишається, як визнати, що в нашу мережу потрапила не та рибка. Зітріть їм пам’ять і відішліть додому.

Холлі кивнула головою. Але командувач її не підтримав.

— Не поспішайте так. Я ось думаю…

— Про що? — урвала начальство Холлі. — Що швидше ми здихаємось Артеміса Фаула, то краще. Надто вже довгий у нього ніс, якого він залюбки пхає куди не слід.

— Воно то й правда, але… оскільки вони сюди вже потрапили…

Капітан Куць так здивувалася, аж їй відвисла щелепа.

— Командувачу, повірте мені, я краще, ніж ви, знаю Фаула. Дайте йому не те що шанс, а півшансика, й він ураз виросте в більшу халепу, ніж гобліни.

— І все-таки він міг би допомогти нам вирішити нашу проблему з багноїдами.

— Мушу заперечити, командувачу. Цим людцям не можна довіряти!

Корчеве обличчя вмить побуряковіло.

— Невже ти думаєш, капітане, що мені це подобається? — прогарчав він. — Невже гадаєш, що я в захваті від перспективи кланятися цьому юному багноїдові? Аж ніяк. Я б радше проковтнув жменю живих червів-смердюхів, ніж звернувся по допомогу до Артеміса Фаула. Але хтось продає джерела живлення для зброї Б’ва Кел, і я повинен з’ясувати, хто ж саме. Тож, Холлі, забудь про свою невеличку помсту й приставай до команди. На карту поставлено щось більше, ніж твої особисті порахунки з Фаулом.

Холлі прикусила язика. Як їй іти проти командувача, коли той стільки для неї зробив? Але просити допомоги в Артеміса Фаула — це згубно за будь-яких обставин. Вона й на мить не засумнівалась, що цей хлопчак легко знайде рішення їхній проблемі, але… яку ціну він за це заправить?

Корч зробив глибокий вдих.

— Гаразд, О’Гире, приведи його до тями. І начепи на нього перекладач. Від багноїдної мови у мене вже голова пухне.

Артеміс помасажував припухлі повіки.

— Ці ваші присоси із заспокійливим? — запитав він, глянувши на О’Гира. — Яке впорскується за допомогою мікроголок?

Кентавр був вражений.

— А ти досить тямущий, як на юного багноїда!

Артеміс поторкав серповидий пристрій за вухом.

— Перекладач?

О’Гир кивнув на командувача:

— Тут у декого від людських звуків голова болить.

Артеміс поправив шкільну краватку.

— Зрозуміло. Отже, чим можу бути корисним?

— А звідки ти, багноїде, взяв, що нам потрібна твоя допомога? — прогарчав Корч, не виймаючи сигари з рота.

Хлопець осміхнувся.

— У мене склалось таке враження, командувачу, що коли б я не був вам потрібен, то спокійнісінько прокинувся б собі у своєму ліжечку й нічогісінько не пам’ятав би про цю нашу зустріч.

О’Гир прикрив усмішку волохатою долонею.

— Радій, що прокинувся не в камері-одиночці, — буркнула Холлі.

— Все ще гніваєтеся, капітане Куць? Невже нам не судилося забути те, що було, й розпочати наші стосунки з чистого аркуша?

Холлін лютий погляд був красномовніший за всякі слова.

— Ну гаразд, — зітхнув Артеміс. — Спробую сам здогадатись. Якісь люди затіяли торгівлю з Нижніми Рівнями. І вам потрібен Лаккей, щоб вистежив цих торгівців. Я вгадав?

Представники Чарівного Народу сиділи, мов води у рота понабирали. Ситуація, яку навмання змалював Фаул, приголомшила їх своєю грізною реальністю.

— Майже, — знехотя визнав Корч. — Гаразд! О’Гире, введи юного багноїда в курс справи.

Кентавр-консультант завантажив файл із центрального сервера. На плазмовому екрані замелькали уривки з «Мережевих вістей». Репортером був ельф середніх літ із буйним чубом а-ля «дев’ятий вал».

— Центральна частина Гавані, — наспівно завів репортер. — Поліція перехопила черговий контрабандний вантаж, що складається з голлівудських лазерних відеодисків. Вартість захопленої контрабанди оцінюється приблизно в п’ятсот грамів золота. В причетності до цього злочину підозрюється сумнозвісна тріада Б’ва Кел.

— І це ще не найгірше, — понуро кинув Корч.

— А може бути гірше? — з усмішкою запитав Артеміс.

Знову з’явився той самий репортер. Тепер він стояв на тлі язиків полум’я, що виривалося з вікон якогось складу. Буйний чуб ельфа-репортера, здавалося, трохи присмалило вогнем.

— Сьогодні, підпаливши склад, що належав «Лабораторіям Кобой», тріада Б’ва Кел заявила про свої права на Східний берег. Судячи