Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

– Ми будемо слухати Бета, – перервав його Ієгуда.

Я весь перетворився на увагу, немов степовий ховрашок, що чує наближення вовчої зграї. Бет ще три дні тому був у Саркелі. На змінних конях без перепочинку він подолав Бузанський степ і привіз Раді останні новини із заходу.

А вони були цікаві. Не минуло й десяти днів після мого від’їзду з Саркелу, як військо Хельґа і чорних булгар підійшло до берегів Бузану. Ерге-багатур спробував був напасти на величезний обоз західних кочовиків, та булгари відбили напад, завдавши великих втрат Переможцеві Дракона. Мешканці Саркелу бачили ввечері того дня страхітливі чорні хмари, обрисами подібні до велетенських кажанів, які із заходу сунули на Білу Вежу. В самій фортеці з’явилися чорні й сині скорпіони, що поводилися незвично: стрибали на людей із дахів і не знали страху. Люди Саркелу казали, що то чаклунка Танбіт, дружина Хельґова, насилає на хазарську фортецю демонів Заходу й Півночі.

Бет сказав також, що рабі Ісраель вступив у містичний двобій із чаклункою і розсіяв чорні хмари над Саркелом. Але від перенапруження й ворожих заклять на третій день облоги рабі захворів і передовірив керування залогою Сондоке-багатуру. Це образило старого Ерге, й Переможець Дракона сховався від людського глуму в білій юрті Менгі-ханум. Там його й укусив чорний скорпіон. На п’ятий день облоги Ерге-багатур полинув у небесні чертоги Тангри, а перед тим, як померти, перерубав навпіл красуню Менгі.

Драконячий панцир надів Сондоке, і це пішло багатурові на користь, бо два штурми відбив він у шостий і восьмий дні облоги. Тисячі воїв булгарського кагана і сотні непереможних витязів-варягів залишились у ровах під Білою Вежею в ті два дні.

Увечері восьмого дня облоги рабі Ісраель відправив вивідувача Бета в Ітхель і попросив Найвищу Раду вислати для захисту Саркелу ще дві тисячі арсіїв, тисячу гузької кінноти і майстрів-греків, що вміють лагодити вогнеметні машини.

Ієгуда сказав Бетові:

– Нехай Спостерігач Заходу знає: все, що просив він, буде зроблено; і більше буде зроблено в ім’я мужності саркельських мужів, і буде зроблено швидко.

На це Бет уклонився голові Ради:

– Ти сказав, Наймудріший!

Ієгуда дав знак Гимелу, щоб той починав говорити.

Розповідав вивідувач із півночі мовою хазар, але між швидких хвиль степової мови вправно розставляв човники нерозчинних, замкнених на свої глибини давньоіудейських слів – слів Біблії, Талмуда. Тому не все зрозумів я з його оповіді – а те, що зрозумів, переказую тут:

«Я прийшов із гузького Степу, від червоно-сірих гір Хурса-Алп. Той, що мудріший за мене, той, чиє ім’я я не повинен згадувати навіть у цих святих місцях, передає Найвищій Раді Ітхеля таке:

Три місячні цикли тому в середині боговідзначеного місяця ніссан,[56] ватажок тридцяти поганських родів зі степів Бем-Са[57] Абайка-ябгу і син його Мульг спілкувались із сатанинською істотою з Чорної Вежі. Сатанинська потвора повідомила Абайці-ябгу, синові Курташа, та його синові Мульгу чорне пророцтво давнини, в якому наступного року провіщено падіння Ітхеля від меча Безвухого Володаря. Весь Степ знає, що Абайка-ябгу майже від народження не має вух, які відгризли йому водяні щури з вини його ледачої матусі. Сатанинська потвора обіцяла Абайці-ябгу свою допомогу. Вже тепер на стоянках гузів у степах Бем-Са з’явилися волхви з Чорної Вежі. Вони допомагають поганам споряджати облогові машини та запалювальні снаряди. Чудовисько впевнило Абайку-ябгу в перемозі та обіцяло йому трон Великих Каганів. Натомість той дикун поклявся страшною клятвою з шести довгих слів віддати потворі Чорну Рибу і святі речі з каганового палацу.

Не всі діти Абайки-ябгу та не всі ватажки гузів погодилися з угодою в Карайласі, але вони мовчать, бо вже немало жерців та багатурів гузьких загинуло від отрут сатанинських волхвів з Чорної Вежі, котрі вже другий місяць нишпорять обома берегами Великої ріки, сіють зло і ненависть до Святого Міста, підкуповують зверхників північних булгар та буртасів, щоб ті в урочий час, у Рік Пророкований, стали на бік Безвухого.

Той, чиїми устами говорю я, о мудрі тлумачі, сказав, що через півроку Абайка-ябгу зможе привести на береги Великої ріки дванадцять разів по п’ять тисяч воїв і п’ять разів по дванадцять облогових машин із таранами й вогняними снарядами. Нехай мудрі тлумачі знають про це, нехай відкритими очима дивляться на небезпеку і нехай Єдиний допоможе їм тої небезпеки уникнути».

Так сказав вивідувач, що його Йосія назвав Гимелом.

Довго мовчали старці Найвищої Ради, аж нарешті рабі Ієгуда заговорив мовою давніх іудеїв. Я майже нічого не зрозумів з його слів. Таємницею є для мене й слова інших мудреців Ради; але обличчя їхні були стурбовані, і зловісна тінь далекої Чорної Вежі впала на блакитне сяйво павільйону. Ієгуда про щось питав Гимела, але їхня розмова теж була схована від мене за брамою біблійної мови, й тільки тоді зрозумів я, чому мене лишили при нараді під час розповіді Гимела.

Коли Ієгуда закінчив розпитувати північного звістового, Йосія наказав нам вийти. Не знімаючи каптурів, ми рушили за адалем. Дивлячись на його вуха, подумав я тоді, що цьому синові хазарина й іудейки не завадило б познайомитися з водяними щурами.

Тричі поклявся я: Даждьбогом, Тангрою і життям дітей моїх, що ніде і нікому не розповім про бачене і почуте в Царському гаю. Після клятв Йосія дав мені дві зв’язки дірчастих дирхемів і вивів крізь лабіринт цегляних хідників на міст перед палацом. Там він забрав у мене Зірку рабі Ісраеля.

Залишився я посеред Ханбалика сам на сам зі своїми думками. Думав я про нещасливу долю Менгі і про страшну клятву.

Нині я розповідаю про нараду в Блакитному павільйоні без страху перед словами закляття: давно не йду я до Єдиного через знаки Даждьбога