Читати книгу - "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"

ще було фактів, щоб ними можна було оперувати, доводилось очікувати, поки час сам дозволить виявити всю історію.

Тим часом, поки Гай міркував, Микола Совз увесь віддався музикальним вправам. Він мабуть зовсім не помічав, що діється навколо нього; коли б раптом запитали його, де він знаходиться, то він напевне не відповів би. Він також не помітив, як до кімнати з кухні зайшла Оксана.

Оксана забігла тихо, як мишка, щось взяла на столі і швидко вийшла. Гай помітив, що вона боялася навіть глянути в його сторону. Може, вона почувала себе в чомусь винною, а може, це була одна з її звичок удавати таємничу особу, але Гай все ж таки вирішив поговорити з нею при нагоді.

Раптом думки Гая перетяв веселий вереск Оленки. Він чув, як хтось прочинив двері і зайшов до помешкання. Оленка ж вітала гостя радісними вигуками. Незабаром Теодор побачив свого батька Андрія Гая, який увійшов до кімнати, на шиї в нього висіла Оленка, пацала ногами й весело про щось верещала. Сова, потурбований галасом, сердито відірвав од рота сурму, але побачивши старого приятеля, замінив гнів на ласку, знову приплюснув сурму до вуст і почастував товариша якоюсь карколомною руладою.

Андрій Гай не звернув ніякої уваги на Совза, він увесь був захоплений Оленкою і витівав з нею різні смішні штуки. Свого сина Теодора він ніби й не помічав, ніби його зовсім не було в кімнаті. Це була повсякчасна звичка старого, бо він не помічав свого сина ні на зборах, ні на заводі, і де б не було при сторонніх людях. Він ніби підкреслював цим, що в нього нема ніякого родинного почуття, що він ставиться й до рідного сина, як до будь-якого із своїх товаришів. Андрій Гай швидше зробив би якусь послугу першій зустрічній людині, як допоміг би синові в тому, що, на його думку, він сам мусів зробити, хоча й з великими і навіть небезпечними труднощами. Але це все не могло свідчити за будь-яку жорстокість чи байдужість Андрія Гая, навпаки – він дуже уважно стежив за кожним кроком свого сина, але все це робив непомітно, без усяких реплік, хоча й не раз його серце напружено стискалось при важких моментах. За добрий характер Теодорового батька свідчило й те, що він міг у вільний час цілими годинами бавитись з Оленкою або пустувати з хлопчиками Совза.

Андрій Гай був старий робітник. Сивина пробивалася в його волоссі, але він був ще міцний, і його постать коваля могла бути зразковою й для молодшого покоління робітництва.

Поруч із сивиною в волоссі його обличчя з першого погляду здавалося дуже молодим. Але це було перше вражіння. Воно утворювалося через те, що його борода й вуса були поголені, але й це мабуть робилося раз на тиждень, бо мала Оленка часто протестувала, заявляючи, що борода дяді коле її щічку.

Біографію Андрія Гая можна було б змалювати історією робітничої організації. Є люди, які душею й тілом зв’язані з історією, але історія їх здебільшого не знає. Такою людиною був і Андрій. І при ближчому знайомстві з ним на його обличчі можна було помітити суворі риси, що вкрили його обличчя. Порох подій і суворої боротьби, що тривала все його життя, вкрив своїми слідами й обличчя Андрія Гая. Він був старий комуніст. Робітники заводу «Червона Зоря» дуже поважали його. Андрій був директор заводу, і це був перший директор, відколи існував завод, який ходив у робітничому одязі, розмовляв з робітниками, як з товаришами, жив серед них, голодував разом з ними, це був перший директор заводу, який одночасно був і робітник цього ж заводу.

Вихряста Оленка Совз уже їхала, як завзятий кіннотчик, на коліні Андрія, коли до кімнати знову вбігла Оксана й припинила веселу гулянку. Совз теж подивився на неї, відклавши вбік свою мідяну сурму. Оксана принесла з кухні в тарілці якусь страву і поставила її перед Андрієм Гаєм.

– Тікай, Оленко!.. Андрій Іванович, мабуть, голодний! – сказала Оксана.

Оленка напрочуд слух’яно злізла з коліна дяді і смирно відійшла вбік.

Андрій Гай попестив її біляву голівку і взявся до їжі. Тепер уже сам Совз не хотів втратити зручної нагоди поговорити з Андрієм.

– Ну, Андрію Івановичу, – урочисто почав Совз, – що новенького в Республіці Рад?..

– Новенького? – прижмурився Гай, підносячи ложку до рота, – все стареньке. Навіть такі старенькі контрреволюціонери, як ти, – пожартував він, – оновилися… Почувається, що в містечку працює якась шпигунська організація, але викрити її ніяк не вдається.

Теодор помітив, що Оксана, яка слухала Андрія Гая, при цих словах його сильно зблідла і потім швидко вийшла до кухні. Теодор зацікавлено подивився на неї, а потім став прислухатися до розмови батька з Совзом.

– Є певне переконання, – продовжував старий Гай, – що це польська організація. Підкидають листівки. І на польському фронті в нас погано. Це їх підбадьорює.

– Правильно ти говориш, Андріє, що це стара історія, – зауважив Совз. – Все одно ви їх викриєте й розстріляєте!..

– А що з ними робити? Цілуватися з ними, чи що!.

– Навіщо цілуватися! Але смертна кара в пролетарській республіці, де ж це бачено. Допіру звільнилися від шибениць для того, щоб розстрілювати? Ні, Андріє, я з тобою ніколи в цьому не погоджусь!..

– Не бійся, тебе не розстріляють. А в боротьбі панькатись не доводиться. Наших робітників катують багато більше. От коли тебе поставлять до стінки білогвардійці, іншої заспіваєш!

– Мене не розстріляють! Але я взагалі проти смертної кари, хто б не катував, або розстрілював, треба винайти щось інше, людяніше…

– Ти хочеш сказати – янгольське! – сказав Гай. – Людям більше личить те, що зветься гріховним.

Далі пішла звичайна дискусія, що її Теодор чув уже багато разів. В Андрія Гая була одна хиба, це дуже любити своїх товаришів. Він міг цілими годинами доводити їм те, з чим вони ніколи не погоджувались. Такі дискусії кінчалися завше дуже мирно, і нічого цікавого в них не було. Теодор, знаючи, що дискусію, розпочату Совзом, буде скінчено, лише залунає гудок, вийшов з кімнати. Через невеличкі сіни він перейшов до кухні.

Оксана, впоравшись коло посуду, сиділа біля вікна, спершись ліктем на підвіконня. Вся її постать свідчила про поганий настрій. Вона сумно нахилила голову і машинально перебирала пальцями, сильно замислившись. Подивившись на неї, Теодор зрозумів, що її щось нервує, можливо, навіть те, від чого вона хотіла б відкараскатись.

Теодор щільно підійшов до неї. І тільки тепер вона помітила його. Вона спочатку відсахнулася від нього, ніби захищаючись долонями