Читати книгу - "Спокута"

потім її послали на два роки до Швейцарії, але цей строк з метою економії довелося скоротити, і вона знала, що всі ці панянки в університеті — дитячі забавки, як дівчачі змагання з братами на веслових вісімках: позерство, убране в шати перемоги соціального прогресу. Дівчатам навіть не ставлять високих балів, на які ті заслуговують. Коли в липні Сесилія повернулася додому й показала оцінки з випускних іспитів (вона була ними ще й незадоволена!), то не мала ні роботи, ні професії, і чоловіка ще не знайшла, і материнства не пізнала, а що могли їй про це розповісти сині панчохи, учительки з дурними прізвиськами та «грізною» репутацією? Ці пихаті бабеги зазнали слави безсмертних божеств місцевого розливу завдяки простим, боязким дивацтвам: водили кицьок на повідках, їздили на чоловічих велосипедах, їли сандвічі на вулиці. Через покоління, коли цих дурних малоосвічених пань уже давно не буде на світі, їм і далі перемиватимуть кістки за почесним столом[16] і згадуватимуть покійних приглушеними голосами.

Відчуваючи, що чорна пантера у голові заворушилася, Емілі вирішила не думати про старшу дочку й натомість спрямувала свої турботи на молодшу. Сердешна люба Брайоні, тендітне створіння, що робить усе можливе, щоб розважити своїх нав'язливих товстошкурих кузенів п'єсою, яку написала від усього серця. Любити її — ось утіха. Але як захистити її від провалу вистави, від Лоли — копії молодшої сестри Емілі, яка в цьому віці була такою самою скоростиглою інтриганкою і яка нещодавно вирішила розірвати шлюб, мотивувавши це начебто нервовим зривом? Емілі не могла дозволити Герміоні влізти в її думки. Натомість, тихо дихаючи у пітьмі, Емілі почала оцінювати побутовий стан господарства, а також дослухатися до звуків. Поклала долоню собі на чоло та знову почула ляскання: будівля ще більше зіщулилася. Далеко внизу пролунав металевий брязкіт — може, упала накривка каструлі; безглузда вечеря перебувала на ранньому етапі підготовки. Нагорі чулися глухе гупання по мостинах і дитячі голоси — два чи навіть три, які говорили одночасно, то гучнішаючи, то слабшаючи і знову гучнішаючи — чи то сварилися, чи то збудженого погоджувалися. Дитяча кімната була на поверх вище, отже, там репетирували «Випробовування Арабелли». Якби Емілі не було так зле, вона б устала й пішла нагору, простежила б за всім або допомогла, бо для дітей це занадто — вона це добре розуміла. Хвороба заважала їй давати дітям те, що мають давати матері. Відчуваючи це, вони завжди звуть її на ймення. Сесилія могла б і допомогти, але вона занадто занурена в себе, занадто інтелектуальна, щоб вовтузитися з дітьми... Емілі вчасно зупинилася і, здається, уже почала провалюватися не те щоб у сон, але у напівдрімоту, і минуло чимало хвилин, поки вона не почула кроки за дверима спальні, на сходах; кроки були приглушені, тож хтось іде босоніж, а якщо босоніж, то це Брайоні. Дівчинка не носить взуття в таку спеку. За кілька хвилин, знову з дитячої кімнати, почулася жвава метушня, і щось важко загуркотіло по мостинах. Репетиція провалилася, Брайоні образилася, близнюки дуріють, а Лола, якщо вона так сильно подібна до своєї матері, як здається Емілі, спокійно тріумфує.

Звичне занепокоєння через дітей, чоловіка, сестру, звичка всім допомагати остаточно оголили її чутливість; мігрені, материнська любов і довгі години, проведені за ці роки в ліжку, загострили її шосте чуття, і вона подумки випірнала з напівтемряви й обходила будинок, невидима і всезнаюча. Їй відкривалася тільки правда, бо вона знала те, що знала. Невиразний шепіт, який чувся за килимом, уявлявся їй ясно, ніби чітко віддрукована стенограма; розмова, яка долинала крізь стіну або навіть дві стіни, являла їй усі свої суттєві перипетії та нюанси. Те, що для інших звучало приглушено, для її загострених чуттів, чутливих як котячі вуса чи стара антена, здавалося їй нестерпно гучним. Лежачи у темряві, вона знала все. І що менше вона була здатна робити, то більше відала. Але, щоправда, іноді їй хотілося встати та втрутитися, особливо коли їй здавалося, що вона потрібна Брайоні, але її сковував страх перед болем. У найгіршому разі біль розтинав зоровий нерв цілим набором кухонних ножів, а якщо тиск знову різко понизиться, вона лежатиме тут геть нерухома і самотня. Навіть стогнати було боляче.

І так вона все лежала, а вечір минав. Вхідні двері відчинилися і зачинилися. Можливо, це пішла ображена Брайоні — до води: чи до басейну, чи на озеро, чи навіть до річки. Емілі почула обережні кроки на східцях: Сесилія нарешті поставила квіти в кімнаті для гостя — просте доручення, а довелося кілька разів сьогодні про це нагадувати. Трохи згодом Бетті покликала Денні, зарипіла під колесами жорства, Сесилія спустилася до гостей, а потім пітьма почала слабко відгонити цигарками; Емілі ж тисячу разів просила не палити на сходах, але, напевно, дочці кортить справити враження на Леонового друга, і це добре. У коридорі відлунювали голоси; Денні ледве тягнув багаж, потім спустився, і запала тиша — значить, Сесилія повела Леона і містера Маршалла до басейну випити пуншу, який Емілі зварила вранці. Почулося тупотіння чотириногої істоти, яка спускалася сходами: а ось і близнюки, хочуть до басейну й будуть розчаровані, що той зайнятий.

Вона поринула в дрімоту й була розбуджена лунким чоловічим голосом з дитячої кімнати й дитячими відповідями. Звісно, це не Леон: зараз він нерозлучний із сестрою, нарешті вони разом. Отже, це містер Маршалл, його кімната поряд з дитячою, і розмовляє він з близнюками, а не з Лолою. Емілі здалося, що вони поводяться нахабно, бо кожний з близнят сприймає себе так, нібито його соціальний обов'язок удвічі менший, ніж в інших смертних. А ось Бетті кличе дітей, піднімаючись нагору; можливо, сьогодні вранці з бідолахою Джексоном Емілі повелася все ж таки занадто гостро. Купання, чаювання, сон — стрижень дня: ці дитячі таїнства з водою, їжею та сном були зерном усього дитячого розкладу дня. Пізня несподівана поява Брайоні продовжила цю рутину для Емілі, якій було вже за сорок, і впливала заспокійливо; ланолінове мило і пухнасте біле простирадло, дитяче жебоніння, яке відлунювало у ванній, повній пари; загорнувши доньку в рушник, Емілі брала її на коліна, як безпорадне немовля: Брайоні зовсім нещодавно це любила, а тепер воліла сховатися за зачиненими дверима, хоча їй це нечасто вдавалося: їй постійно треба було або допомогти помитися, або принесли одяг на зміну. Вона сховалася в непробивному внутрішньому світі, який можна описати лише поверхово: захисний панцир, куди не міг пробитися ніхто, навіть