Читати книгу - "дзвінок який змінив моє життя , ліліанаа"

Розділ 17 (Ніколь)

я прокинулася коли Дениса в ліжку не було, я глянула на годинник було сьома ранку, я встала та пішла шукати Дениса, у вітальній не було, на кухні теж не було, підійшла до дверей ванної і почула звідти шум води. видихнула та пішла на кухню, набрала води та випила. я почула, що він вийшов і попрямувала до нього, він зупинився та підійшов до мене

 - доброго ранку - він поцілував мене в чоло

 - доброго ранку, ти чому мене не розбудив нам сьогодні в університет треба

 - по часу ти встигаєш, я тебе відвезу, не хвилюйся

 - а ти?

 - я сьогодні не зможу поїхати, батьки сьогодні їдуть на відпочинок закордон, а мені треба їх в аеропорт відвезти і з сестрою розібратися, батьки думають, що я її до себе заберу 

 - 19

 - а, я зрозуміла. мені на цей час повернутися до себе? - він посміхнувся, а я його не зрозуміла

 - ти залишаєшся тут, це твій дім. а Софії я сьогодні дарую квартиру, я їй давно обіцяв, вона буде тепер жити сама - я посміхнулася

 - а вона далеко буде від нас жити?

 - ні, в сусідньому під'їзді. сьогодні ввечері до неї на новосілля підемо, а зараз йди збирайся я приготую сніданок - я пішла одягатися, а він  пішов на кухню, коли я прийшла то на столі були мої улюблені тости з лососем та авокадо і мій  улюблений чорний чай. ми швидко поснідали, і ось ми вже їхали до університету

 - Денис, а коли твої батьки повернуться?

 - через 2 тижні, а що?

 - я хочу познайомитися з ними - він шоковим поглядом подивився на мене

 - я не очікував такого від тебе почути, але якщо хочеш, то познайомишся - він посміхнувся і взяв мою руку в свою. коли ми були біля університету,я глянула на нього, ми попрощалися і я пішла, він поїхав.

 - ПІСЛЯ УНІВЕРСИТЕТУ  - 

я подзвонила до Дениса

 - ти мене забереш?

 - так, ми вже їдемо до тебе

 - ми?

 - ну я і Софія, вона впоралася раніше ніж ми думали, тому тепер вдвох їдемо

 - добре, я вас чекаю - я завершила виклик, якщо чесно я трохи побоювалася зустрічі з його сестрою, як ніяк я їй можу не сподобатися і всяке таке. я помітила машину Дениса і підійшла, він вийшов до мене та поцілував

 - не хвилюйся, ви з нею ще подружками будете - ми сіли в машину, Софія була ззаду, я повернулася і глянула на неї

 - привіт - перша привіталася я

 - Ніколь, я не знаю як ти терпиш Дениса, я б на твоєму місці вбила б його - я посміхнулася і глянула на Денис, той теж посміхнувся

 - та він наче хороший - я глянула на Софію

 - я хотіла в кафе зайти, каву взяти, а він мені тараторив: ми поспішаємо до Ніколь, треба її забрати і тоді будеш купляти каву скільки хочеш, а ще погрожував мені, якщо не заспокоюсь то подарунку не отримаю - я попросила Дениса зупинити машину біля кав'ярні, швидко пішла купила каву для Софії і повернулася в машину, сіла ззаду біля Софії

 - тримай і не ображайся на Дениса те, що він тобі подарує, тобі дуже сподобається - я посміхнулася 

 - царапка, тільки не проговорись

 - я нічого не скажу, не хвилюйся - він посміхнувся, Софія взяла свій телефон і показала мені зображення маленького хлопчика який сидить в підгузку і весь в борошні

 - впізнала?

 - ні, хто це?

 - це Денис, я кожній його дівчині показую його це дитяче фото, який він шеф-кухар - ми з Софією посміялися

 - Денисе, ти такий гарненький тут - я посміхнулася

 - ага, Софка старається всім показати це. нехай Максим тільки повернеться я покажу йому твої дитячі фото і буде тоді 1:1 - він зупинився біля ресторану

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍