Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

7 глава

Уляна

Настрій: Це точно не те, чим я планувала зайнятись сьогодні, коли приходила до нього.

Стою біля високої будівлі. Я натягнула свої сонцезахисні окуляри, приховуючи очі, і видихнула, намагаючись відновити спокій. Я глибоко вдихаю і вже готова була зробити крок до дверей, як раптом вони різко відчинилися, і переді мною з'явився Даніяр. Звісно, він виглядав бездоганно, ніби тільки що зійшов з обкладинки журналу. І звісно, його перша дія змусила мене підняти брови від подиву — він різко обійняв мене. Це було настільки приємно, що я навіть не могла одразу зрозуміти, як реагувати. Я не надто тактильна людина, і зазвичай такі прояви емоцій від людей, з якими я ще не дуже близька, можуть здатися дивними. Але чомусь це обійми не викликали в мене відчуття дискомфорту.

— Привіт, — шепнув Даніяр, і я відчула його подих біля свого вуха.

На мить завмерла, спробувавши зрозуміти, що ж відбувається. Його руки обійняли мене занадто міцно, і я відчула тепло його тіла крізь тонку тканину своєї футболки та кофтини. Однак, майже одразу мій мозок видав одну єдину команду: відсторонитися.

— Привіт, — відповіла я, намагаючись надати голосу байдужого відтінку. Я м’яко відштовхнула його, відчувши, як він трохи усміхається. — Що це таке? — вирвалось у мене раніше, ніж я встигла подумати.

— Ти така маленька, що іноді здається, ніби ти можеш зникнути, якщо я не буду тримати тебе, — відповів чоловік, якось занадто спокійно, відпускаючи мене.

Що це за дурні підкати? Фу. Я роздратовано зітхнула, намагаючись відсунутись від нього якомога далі, але він просто взяв мене за руку і повів до ліфта. Що за дивне відчуття? Я не могла зрозуміти, чому кожен його дотик залишався на моїй шкірі, наче відбиток, який не можна просто стерти.

— Може ти вже відпустиш, ніхто тут тебе не бачить.

— Просто граю свою роль, — виправдався він, відпускаючи мене з відверто нещирою усмішкою.

— Звісно, — погодилась, хоча думки про те, що він міг би триматися на більшій відстані, не покидали мене.

Мовчки пішла за ним, намагаючись тримати себе в руках. Він відчинив двері й жестом запросив мене увійти, як справжній джентльмен. Тьфу.

— Хочеш чогось випити?

— Віскі є? — запитала я, намагаючись виглядати невимушено.

— Так... — здивовано протягнув він, очевидно не очікуючи такої відповіді.

Здається, його реакція трохи розслабила атмосферу. Він підійшов до барної стійки та почав наливати віскі в склянки, немовби це було найзвичнішим у світі заняттям. Я уважно спостерігала за його рухами, намагаючись не думати про те, як все це виглядає. Після кількох секунд, що здавалися вічністю, він подавав мені склянку.

— За здоров’я, — сказав він, підносячи свою склянку до мого тосту.

— За здоров’я, — відповіла я, торкаючись його склянки і ковтаючи перший ковток. Рідина була гіркою та міцною, миттєво відчулося щось знайоме і розслаблююче.

— Не думав, що ти любиш віскі, — промовив Даніяр, сівши на диван і відкинувшись, ніби розташувався в комфортному кріслі.

— Не думала, що ти обіймаєш людей при першій зустрічі, — повернула я йому усмішку, розмірковуючи про те, як швидко і легко все це відбувається.

— О, це тільки початок, — сміючись, промовив він. — Я міг би показати тобі ще багато цікавого. Як для своєї дівчини…

— Фіктивної!

—Я можу зробити твою роль ще цікавішою.

— Не сумніваюся, але дякую, не треба.

Щоб не дивитися на Даніяра, вирішила відволіктися на свій телефон. Відкрила Badoo — просто для того, щоб перевірити, чи знайдеться щось цікаве, що зможе відвернути мою увагу від цього фарсу. Зазвичай, Badoo був просто черговим способом вбити час, але сьогодні я сподівалася знайти там хоч якесь розслаблення.

Як тільки я відкрила додаток, мене зустрів потік банальних і безглуздих повідомлень. «Привіт, красуне», «Як справи?», «Якщо ти ангел, то куди поділись твої крила?» Мені захотілося викреслити це з пам'яті і піти подивитися на якусь катастрофу в живу, лише б не бачити таких повідомлень. Хто взагалі на таке ведеться? Я читала ці дурниці з неприхованим роздратуванням. Один хлопець написав, що може «показати щось особливе». Справді? Чи не думаю я, що такого ще не бачила? Коли вже люди зрозуміють, що це просто смішно? Інший чоловік, якому було п’ятдесят років, запитав, чи я люблю «старших». Він навіть не уявляв, як близький був до того, щоб я заблокувала його одразу. Я забула поставити фільтр?

Зітхнула і прокрутила ще кілька подібних повідомлень. Від одного Дениса щось ще більш банальне: «Ти така мила! Твій солодкий погляд нектаром наповнює мені душу». Ах так, дякую, друже, ти навіть не уявляєш, наскільки це дратує. Хіба що я зараз вирішу завести нову рубрику: «Найбезглуздіші спроби підкотити». Можливо, це навіть стане популярним на TikTok. Але справжньою «перлиною» був якийсь Ігор 29, який написав: «Ти віриш у кохання з першого погляду, чи мені треба пройти повз тебе ще раз?». Я хотіла б, щоб ти пройшов повз мене взагалі, друже, і більше не повертався. Серйозно, якого біса я це читаю?

Захопившись цим потоком дурниць, я навіть не помітила, як Даніяр підійшов до мене ззаду. Я лише відчула його дотик до свого плеча, який змусив мене здригнутися.

— Що ти там так захопливо читаєш? — запитав він, нахилившись до мене.

Я різко повернула голову, щоб подивитися на нього. Він стояв зовсім близько, його обличчя майже торкалося мого. Його губи були на рівні моїх очей. Красиві такі, акуратні, ніби ходяча скульптура. Ідеальний. Аж бісить. Я бачила, як його очі намагаються прочитати мої думки, і це змусило мене відчути якесь дивне занепокоєння.

— Це тебе не стосується, — відрізала я, намагаючись приховати телефон.

Він хитро усміхнувся і знову нахилився ближче, змушуючи мене відчувати себе загнаною в кут. Справді? Мене? Я навіть не помітила, як повільно схопив мій смартфон, висмикуючи його з моїх рук.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍