Читати книгу - "Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)"

Розділ 17.

Київ повільно занурювався в сутінки. Ніч огортала місто, наче важка ковдра, під якою зникали вуличні силуети. Ліхтарі кидали тьмяне світло на мокру бруківку, створюючи примарні відблиски. Місто затамувало подих. 

 

У просторому офісі Олексій Лис стояв біля вікна. Погляд був спокійний, майже холодний. 

 

— Вони думають, що можуть грати за своїми правилами, — тихо промовив він. 

 

На столі миготіла карта Києва, де червоним позначені певні точки. 

 

— Що далі, шефе? — обережно запитав помічник. 

 

Олексій повільно поклав руку на одну з позначок. 

 

— Час зіграти на випередження. Вдаримо там, де вони найменше очікують. 

 

Він підняв погляд. 

 

— Нехай їхні дороги стануть їхньою пасткою. 

 

---

 

**Техстанція "Зелений Світлофор"** 

 

Старі лампи кидали тепле світло на розкидані інструменти. У повітрі висів запах мастила, металу й кави. 

 

Максим стояв над розкладеною картою міста, ковзаючи пальцем по вулицях. 

 

— Лис діє хитро. Він не буде атакувати напряму. Він знайде слабке місце. 

 

Катя сиділа на столі, схрестивши ноги, і зосереджено дивилася на карту. 

 

— А що, як він вже знайшов? 

 

Славко, який саме заходив із кухні з чашкою чаю, вставив своє: 

 

— А може, він взагалі забив на нас і поїхав відпочивати в Карпати? Ну, знаєте, глінтвейн, гори… 

 

Максим підняв на нього брову. 

 

— Славку. 

 

— Окей-окей. Уже мовчу. 

 

Максим відвів погляд. 

 

— Якщо він хоче нас дістати, він зробить це через місто. Через дороги. 

 

Катя задумливо постукала пальцем по карті. 

 

— А що, якщо ми самі його заманимо? 

 

Максим нахилив голову. 

 

— Як саме? 

 

Катя усміхнулася. 

 

— Запросимо його на *особливу* гонку. Але цього разу оберемо маршрут ми. 

 

Максим задумався. 

 

— А якщо він не погодиться? 

 

Катя хитро підняла брову. 

 

— О, повір, він не відмовиться. Його его не дозволить. 

 

Славко підняв руку. 

 

— Давайте я оформлю запрошення. Додам блискіток. І підпишу: *"Запрошення на ганебну поразку"*. 

 

Максим лише скосив на нього очі. 

 

— Без блискіток. 

 

---

 

**Повідомлення Лису** 

 

За кілька годин Лис стояв у своєму кабінеті, читаючи повідомлення на телефоні. 

 

*"Один маршрут. Один фініш. Якщо вистачить духу — зустрінемось. Якщо ні — залишайся за картами. Ми вже граємо."* 

 

Олексій повільно посміхнувся. 

 

— Вони все ж таки ризикнули. 

 

Він повернувся до помічника. 

 

— Готуйте команду. Гра починається. 

 

---

 

**Наступна гонка. Міські лабіринти.** 

 

Максим стояв біля мотоцикла, задумливо вдивляючись у горизонт. 

 

Катя підійшла ближче, торкнулася його плеча. 

 

— Ти готовий? 

 

Максим важко видихнув. 

 

— Якщо він прийде, я маю виграти. Якщо не прийде… ми вже виграли. 

 

Катя хитро посміхнулася. 

 

— Але після цього — без перегонів. І, можливо, вечеря. 

 

Максим підняв брову. 

 

— Ти щойно запросила мене на побачення? 

 

Катя знизала плечима. 

 

— Ти що, не помітив знаку? 

 

Максим задумливо кивнув. 

 

— Нарешті зрозумів. 

 

Славко, який саме лагодив якусь деталь, буркнув: 

 

— Слава Богу! А я вже думав, що доведеться робити окремі вивіски. 

 

Катя засміялася, а Максим покрутив ключ запалювання в руках. 

 

— Але спочатку — фініш. 

 

---

 

**Київ затамував подих.** 

 

Вулиці мовчали, чекаючи, як розгортатиметься нова гра. 

 

І десь у тіні Лис уже мчав назустріч новим правилам. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍