Читати книгу - "Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кав’ярня була затишною, але сьогодні щось у повітрі здавалося дивним. Легкий аромат кави змішувався з тривожною тишею. Навіть пар із чашок здіймався повільніше, ніби вагаючись, чи варто сьогодні підніматися.
Максим обережно крутив чашку в руках, дивлячись на темну поверхню напою, немов вона могла дати йому відповідь.
Катя тим часом спостерігала за баристою, яка якось нервово витирала той самий стакан уже п’яту хвилину поспіль.
— Шефе, ти не знаходиш, що тут трохи… дивно? — нахилилась до нього Катя, знизивши голос.
Максим повільно підняв погляд.
— Дивно те, що ми досі тут сидимо.
Він поставив чашку й обвів поглядом кав’ярню. Порожні столики, тиха музика, яка звучала так, ніби ось-ось обірветься, і кілька відвідувачів, що ховалися за газетами.
— Поглянь, — тихо вказала Катя на чоловіка в кутку. — Газета… без дірок для очей, але він її тримає догори дриґом.
Максим нахмурився.
— А бариста пильнує нас так, ніби ми збираємося вкрасти кавомашину.
Катя склала руки на грудях.
— Може, час йти?
Максим кивнув, але в ту ж мить двері кав’ярні важко відчинилися.
Усередину зайшов високий чоловік у темному пальті. Його хода була надто впевненою для випадкового відвідувача. Очі ховалися під капюшоном, а на зап’ясті блиснув знайомий логотип *"Red Line"*.
Катя швидко прошепотіла:
— Ну от і десерт.
Максим зітхнув.
— Я каву без цукру замовляв.
---
**Сигнал до дії**
Чоловік не робив жодного різкого руху. Він просто стояв і спостерігав. Як хижак, який вичікує, поки здобич сама наблизиться.
— Гаразд, — Максим повільно підвівся, відсунувши стілець. — План такий: виходимо спокійно. Без різких рухів.
— А якщо він за нами? — спитала Катя, зиркнувши на баристу, яка вже навідріз відмовилась нас обслуговувати.
Максим ледь усміхнувся.
— Тоді я вперше запрошу тебе на пробіжку.
Катя хитнула головою.
— Чудово. Я тільки про це і мріяла.
Вони повільно рушили до виходу. Чоловік навіть не ворухнувся, лише легенько торкнувся до свого годинника.
*Сигнал.*
Із тіні кав’ярні виринули ще двоє. Чорні куртки, холодні погляди.
Катя ледь чутно видихнула:
— О, ну от і фуршет.
Максим зупинився на мить.
— План "Б"?
— Бігти.
Вони різко кинулися до дверей.
Чоловіки рушили слідом.
---
**Вулиці Києва прокинулись**
Бруківка Подолу під ногами відгукнулася глухим стуком.
— І знову біжать, — пробурмотіла вона.
— А я ж просила спокійний день, — обурилась вузька вуличка, звиваючись між будинками.
Максим і Катя швидко ковзали провулками.
— Шефе, план у нас є? — задихаючись, крикнула Катя.
Максим не обернувся.
— Так! Бігти швидше за них!
Катя скривилась.
— О, стратегія просто геніальна!
---
**Техстанція "Зелений Світлофор"**
Двері майстерні відчинилися з тріском. Максим і Катя влетіли всередину.
Славко, який сидів на капоті старого "Запорожця" і обідав бутербродом, ледь не вдавився.
— Та що за… Шефе, ви що, марафон бігли?
Максим зачиняв двері.
— Більше схоже на забіг із перешкодами.
Катя важко дихала, спираючись на стіну.
— Чесно кажучи, я очікувала романтики. Ну там… квіти, вечеря… А не погоні Києвом.
Максим витер піт із чола.
— Я попереджав, що з мною спокійно не буває.
Славко поклав бутерброд.
— Я правильно зрозумів, що це були хлопці Лиса?
Максим кивнув.
— Ага. Він перейшов до прямих методів.
Катя зітхнула.
— Треба щось робити.
Славко підняв палець.
— Може, я зроблю чай? Ну, для підняття бойового духу?
Максим і Катя переглянулися.
— Давай. Але без отрути.
Славко образився.
— Ну, все, без цукру тоді!
---
**Десь у Києві**
Олексій Лис стояв біля панорамного вікна свого офісу.
— Вони втекли.
Охоронець винувато опустив голову.
Лис повільно розвернувся.
— Нічого. Вони самі повернуться. Місто їм у цьому допоможе.
Його очі холодно заблищали.
— Наступний хід за мною.
---
**А місто дихало важко.**
Кожна вулиця, кожен міст готувалися до нової гри.
І цього разу кави буде замало.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)», після закриття браузера.
