Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Привіт братик!
Знайомий трохи писклявий голос сколихнув цю жахливу тишу.
Лесик аж підстрибнув, від несподіванки. А пес почав гарчати убік несподіваного голоса.
- Ти чого тут вслухаєшся, і чого на мене твоя псина пащу шкірить, якийсь він поганий зробився.
- Все нормально з ним, не поганий він, Комиш ану заспокійся. Рявкнув Лесик.
Сестра продовжувала.
- І кличку придумав незрозумілу якась безглузда вона. Так чого ти тут сидиш?
- Так говорю, слухаю Я. Ліс неначе говорив щось, і в мить настала дика тиша, дивно це якось.
Сестричка подивилася зло по сторонах, на дерева і говорить.
- Ліс залишається лісом, може шуміти скрипіти, а в основному мовчить, зрозуміло.
- Це ти до кого говорила?
- Ой та про це що ти. Жара сьогодні жахлива, ти по менше під сонцем гуляй. Ато ще землю почнеш чути, і з своїм відлунням розмовляти дивлячись у криницю.
Знову сестричка оглянула все навкруги.
- Так чого я все таки прийшла, обід я тобі принесла, мамочка вже піч топить, твоє улюблене частування готуватиме, так що ти довго не затримуйся. Дай свою руку я тобі її настоянкою натру, і тобі відразу стане легший.
Дістає з кишеньки баночку з якоюсь рідиною, кольору рижої глини.
- Закочуй рукав, зараз я натру тобі руку, і тобі буде краще, біль вщухне.
Лесик загорнув рукав, чикаючи лікувальної процедури.
Як раптом Комиш почав гавкати у скавуліти, не знаходячи собі місця.
- Друг заспокойся мене ніхто не кривдить, а запах від цієї настоянки такий, ну лікувальна вона, по-іншому не буває, ліки завжди гіркі. Тільки отрута завжди солодка.
Сестриця криво посміхнулася
- Зараз ти полежи пару хвилин не виходь на сонце нехай подіють ліки. Може сказати батьку щоб задушив прокляту псину? Якби про себе сказала Сестричка.
- Що ти сказала?
- Ні ні нічого, про своє замислилася не бери в голову.
Почала накладати мазь, і по руці пішов холод, і повіки стали закриватися.
- Чому ти закрився від нас братик? Ми ж сім'я, чому не пускаєш нас у своє серце.
Вже обривками чув Лесик, провалюючись в дрімоту...
- О боже мій нарешті ти повернувся, а то ми вже тебе заждалися. Гучним грубим голосом сказав батько, тримаючи тонку посмішку на вустах. Вівці вже давно в стійла прийшли, а тебе все немає і немає. Знову зі своїм псиною недолугою загрався, напевно. До речі, де вона.
Лесика пробив холодна дрож від верхівки, до пальців на ногах. Він точно знав те, що тільки що лежав у струмка і тихо, засинав від чогось, але чого? І ось сестра мастила якимись ліками йому руку, і був ясний гарний день. А зараз на дворі давно вже ніч, він стоїть у дворі, і батько якийсь дивний не лає. Так не лає, за те що залишив отарк без нагляду, і вони самі добралися додому.
Батько якби випереджаючи думки Лесика, сказав.
- Тебе не лаятиму за отару та твою безтолковщину. Все ж не простий день сьогодні.
Лесик тупо посміхнувся, не знаючи навіть чому. Але в голові знову щось йокнуло, і його пробрало незрозуміле почуття, аж до нудоти.
- Де Комиш.
Він вигукнув, де мій друг куди він подівся?
- Ох, так я і знав, на сонці перегрівся. А мені почому знати. Відповів батько. Не я з ним з ранку до ночі час проводжу, а ти! Так себе і запитуй. Можливо щось собі надумав і в ліс втік.
- Ти гайда заходь у будинок, мати святкову вечерю приготувала, не примушуй нас усіх чекати.
- А, мамочка теж мене чикає? З надією запитав Лесик.
Та ні, так вже заморилась за цілий день в полі, вже пішла спати. Як завжди там горбатиться, для вас все. Вона завтра тебе вже привітає. Зрозуміло, ти геть забув, що сьогодні твій день народження?
Разом засміялися сестра з батьком, ось ти розтяпа. Раптом сестра закрутила в мереживному танці.
Розпустившись свої руки як ромашки пелюстки.
- Забув! Забув! Він про все забув. Нв невже все чудово, а?
Лесик, не знаючи, що робити, що думати, і як поступити на ватних ногах пішов у домівку.
У будинку пахло свіжим хлібом і борщем з пампушками. Запах часнику врізався в його ніс і його потекла слина, чуть не захлинувся.
За столом вже сиділа сестра з батьком, який закликав сідати за стіл поряд з ними.
Лесик переминаючись сів за стіл і раптом вискочив, дзвінко за теревенив.
- Я хочу подякувати матір, за всю турботу за те, що вона приготувала нашу святкову вечерю.
- Ні непотрібне її турбувати, нехай спить, вона втомилася, готуючи нам, вона тебе чекала але не дочекалась, сам винний що так довго гуляв.
З посмішкою сказав батько.
- Як скажеш батько, вибач мене. Сказав Лесик і сів за стіл як одурманений.
Стіл був накритий дуже багато, і було всього вдосталь. Було багато всяких страв. Але їсти не хотілося, навіть навпаки в горлі стояв якийсь комок, не дозволяючи з’їсти ні шматочка того, що знаходилося на столі.
- Батько скажи, а як звали діда мого. Запитав Лесик?
- Якщо хочеш добавки ти тільки скажи, сказав батько. Нібито як не почувши його. Те, що було давно не треба рухати.
- І мати не треба рухати, спить вона вже давно, він повторив, з якоюсь роздратованістю в голосі. І чомусь знову повторив за матір, хоча ніякої потреби в цьому не було.
Лесик заступився очима в стіл і почав поїдати вечерю. Їв через силу для нього ж батьки старались, але здавалося, що усередині все одно якась порожнеча.
- а ви чого не їсте? Запитав Лесик сестру і батька. Чому тільки дивитеся на мене, мені навіть якось не зручно.
- Та чого ти, відповів батько. Ми доки тебе дочекалися вже повечеряли трошки. Так, та разом з матір'ю, швидко відповіла сестричка. Ти ж гуляв майже до ночі, не утрималися ми.
- Ну настав час подарунків. Вискнула сестра все не угамовуючись.
Батько піднявся із столу і пішов до іншої кімнати, поки його не було деякий час, сестра не зводила з Лесика очей, все дивилася на нього з якоюсь дурнуватою посмішкою.
Сестра сиділа і посміхалася, напевно знаючи, що мені батько хоче подарувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпий ліс, Ілля Вінницький», після закриття браузера.