Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

І так, якось дивно як же я міг забути про свій день народження. Дивно якось це усе, почав про себе замислюватися Лесик як, почувся шум.

Батько повернувся з іншої кімнати. І вже в руках тримав щось загорнуте в чорну як ніч тканина. Без зайвих розмов він зняв тканину і в його руках виявився дивної роботи дерев'яний меч.

Він був з чорного дерева, зігнутої форми, був на схожий на півмісяць. На кромці він був покритий якби золотистим пилком.

- Це тобі син, і вручив меч іменинникові. Ти вже дорослий, пора б тебе навчити захищати, свій дім, ліс, і своє життя. Завтра я тебе учитиму як з таким поводиться.

- Спасибі батько, дуже красивий. Сказав Лесик і узяв дивний меч з рук батька, провів рукою по ньому немов гладячи і леліючи. Яка химерна у нього форма, зовсім незвичайна я таких ще не бачив.

- Ти ще забагато чого не бачив. Завтра я тебе навчу парочку трюків, та прийомів, а далі тільки твоя завзятість і тренування. Він тобі сам підкаже як з ним поводитись.

Лесик роздивлявся меч з непідробним захватом: він був виконаний з дерева, небаченої породи, лезо нагадувало серп, загострена частина була по обидві сторони.

- Тепер мій подарунок. Підстрибнула сестричка

- Ось, на тримай він багато коштує, він тебе захистить. У мене є теж такий, я завжди знатиму де ти знаходяться. І якщо не він, то я тебе врятую якщо з тобою щось трапиться.

І протягнула йому браслет. Такий ніби не складний браслет він був дерев'яний і світлий, але з незрозумілими символами на нім.

- Спасибі сестричка.

- Він тебе збереже в лиху годину. Нумо я тобі ще помаджу руку щоб вона перестала хворіти.

І знову тільки сестра нагадала про руку, як вона почала пекти вогнем.

Сестричка помастила руку, і Лесика похила сон

- Спи братик. Засинай міцно без сну.

Наступного дня Лесик як одержимий, не випускав кривий меч з рук. Носився з ним тягав його скрізь як з прив'язаним. Батько його тренував різним не складним прийомам, таким як на приклад зробити перекид і не відрубати собі голову, чи якусь кінцівку. Лесик сам придумував собі рухи, моделюючи різні ситуації і придумуючи собі страшних ворогів.

Він задиханий після, низки вправ сидів схрестив ноги на траві, та тяжко дихав. Підійшов батько

- Ти ще не розгадав його загадку? Запитав батько. Поклавши свою руку на плече синові?

- Ні яку загадку? Із круглими очима запитав Лесик.

- Ось візьми доторкнися до кромки меча пальцем і проведи по ньому  дивися що станеться.

- Ай! Доторкнувшись до золотистої кромки пальцем, Лесик враз відчув, що лезо на шкірі не зупинилося, а пройшло глибше, залишивши глибокий поріз. Від переляку Лесик відкинув меч і став зализувати палець.

- Ну хто так поступає зі своєю зброєю. Підіймаючи із землі меч, так зовсім не гоже.

- Він же дерев'яний як він мене міг так порізати, я навіть не зрозумів відразу що шкіра розітнута і давив на лезо доки лезо не дійшла майже до кістки. З витріщеними очима кричав Лесик, тримаючись за кривавий палець притискаючи його до грудей.

Батько якось без єдиної емоції на плач сина продовжував говорити.

- А, хто тобі говорив, що порізати може тільки метав, мало ти ще знаєш синок, багато чому ще треба вчиться. Я ж говорив, що не простий це меч. Та він дерев'яний, але з такого дерева що  буде дужче і сталі заморської що булатом кличуть.

- Як так, я ж з ним бігав цілий день і навіть подряпини не було, хоч не раз, об нього чіплявся, і по животу він у мене гуляв.

З цими словами Лесик вхопився за живіт пробуючи на наявність глибоких ран, але нічого не виявив.

- По-перше більше його не кидай, він твій товариш, і якщо ти навчишся з ним ладнати він стане тобі вірним другом. По-друге, ти йому сам дозволив тебе укусити, свідомо давши палець під леза. Але по- іншому як же він упізнає кого можна різати, а кого не ні.

- Ти говориш так немов він зараз і дійсно заговорить зі мною.

- Може і заговорить я звідки знаю. Ось дивись трохи погодував його і золото на нім стало яскравіше горіти.

Лесик подивився на меч, і в правду золота кромка якби почала сяяти золотим світлом, майже непомітно пульсуючи і крові на лезо зовсім не осталось.

- Він що випив мою кров?

- Йому якби без різниці чию кров пити, і ким живиться.

- Але Папа Я думав це простий дерев'яний тренувальний меч, для того, щоб вчиться їм махати.

- А, хто тобі не дає вчиться їм махати? Та десь ти прав він дерев'яний, а десь помиляєшся зовсім не простою він. Та і не махати, а фехтувати їм треба.

І запам'ятай, він ще зовсім дитя, так що його треба учити і виховувати. Сказав батько.

Йди сюди, дивися він тебе порізав, тому що був голодним. Візьми його в руку.

Лесик підійшов до батька і узяв меч, в руки, дивлячись на нього і в правду на лезі не залишилося і краплі крові.

- Тепер з силою скажи, навіть накажи йому щоб він більше твоєї крові не пив і пригрози що у вогнищі кинеш якщо дрова закінчиться щоб кашу зварити, з нього поганого.

Лесик в точності повторив те, що йому сказав батько, і обережно з побоюванням доторкнувся до леза пальцем і відразу відсмикував руку щоб подивитися на палець. На нім нічого ні утиснутої смужки, ні крові, ні рани, палець цілий.

Як так може бути? Що за чудеса?

Ти про це не думай, не забивай собі мозок.

- Думаю ви станете справжніми друзями, посміхаючись сказав батько, і попрямував у будинок.

Пройшов час, і в правду Лесик подружився зі своїм мечем, сміючись почав звати його вампіром. Як тих створінь із казок що кров людську п’ють. Він тренувався з ним щодня з ранку до ночі, його не турбували ні домашні справи, не те, що там робиться в сім'ї. Він був одержимий стати краща за усіх, стати сильніше бути непереможним. І в правду у нього почало щось та виходити, через деякий час, він почав говорити з мечем. І вампір почав йому відповідати, і навіть допомагати в тренуваннях. Лесик міг провести з силою лезом собі по живота і в ту ж мить тією самою стороною, як бритвою розітнути зв'язку лози що складалися з сорока ліз.