Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

сьогодні обшукала будинок Пірсів, — каже вона.　

Пол насуплено дивиться на неї. Рейлі підіймає голову. Олівія знає, що хлопці-підлітки здебільшого живуть у бульбашці егоцентризму — й Аманда за межами його інтересів, хоч він і вдерся до неї додому. Вона обертається до сина.　

— Жінка, яка мешкала далі вулицею, Аманда Пірс, зникла кілька тижнів тому. Усі гадали, що вона покинула свого чоловіка.　

— А, так, — кидає Рейлі.　

— Виявляється, її вбили. Вчора знайшли тіло.　

Пол кладе столове приладдя й майже завмирає.　

— Нам справді треба говорити про це за обіднім столом? — цікавиться він.　

— Ну, це в усіх новинах, — повідомляє вона. — Кажуть, її забили до смерті.　

— Де її знайшли? — питає Рейлі.　

— Точно не сказали. Вони взагалі мало що казали. Десь у напрямку Кеннінга, в Катскільських горах, — говорить Олівія.　

— Ви знали її? — питає далі син.　

— Ні, — каже Олівія, поглядаючи на Пола.　

— Ні, ми її не знали, — луною відгукується той.　

Вона дивиться на чоловіка й помічає, як щось мигцем промайнуло на його обличчі, але зникло так швидко, що вона взагалі не впевнена у побаченому. Олівія відводить очі.　

— Надто близько до дому, — завважує вона. — Убивство людини з нашої ж вулиці.　

— Вони знають, хто її вбив? — занепокоєно допитується Рейлі.　

— Гадаю, підозрюють, щодо цього причетний її чоловік, — каже Олівія. — Хай там як, сьогодні обшукували його будинок.　

Вона відсуває від себе тарілку з пастою й поглядає на сина. Той явно стривожений. Раптом Олівія усвідомлює, що може його непокоїти. «Що як у будинку знайшли відбитки Рейлі?»　

Розділ одинадцятий

Бекі тіпає, коли в середу вона входить до поліційного відділку в центрі міста. Уранці їй зателефонували, одразу по дев’ятій. Не встигла вона взяти слухавку, як уже знала. Бекі дивилася на телефон, доки той дзвонив, але нарешті відповіла.　

Це був той детектив, Вебб. Вона впізнала його голос раніше, ніж він устиг представитись; вона цього очікувала. Вночі він снився їй, і не по-доброму. Він попросив Бекі приїхати до відділку, щойно їй буде зручно. Тобто якомога швидше.　

— Чому? Навіщо? — ухильно спитала вона.　

— У нас виникло ще кілька запитань, якщо ви не проти, — відповів детектив.　

Вони знають, що вона була тієї ночі в будинку Роберта. Певно, Робертїм розповів. Дізналися, що вона їм брехала. Бекі чує, як гучно калатає її серце. Якщо все вийде назовні, це зруйнує її шлюб, її родину.　

Треба ж так встрягнути! Звідки було їй знати, коли вона спала з красенем-сусідом — лише двічі, як виявляється, — що все це випливе, бо його дружину вб’ють, а він опиниться в центрі поліційного розслідування? Авжеж, його допитували у найменших подробицях — він мусив розповісти.　

Ніколи раніше вона не зраджувала чоловіка, за понад двадцять років шлюбу.

І ось тепер підіймається сходами до поліційного відділку, сподіваючись, що ніхто зі знайомих її тут не побачить. А потім думає: яка різниця — усе одно це зрештою опиниться в газетах. їй смертельно соромно. У неї діти, дев’ятнадцятирічні близнюки, — що вони подумають про матір? їм точно не зрозуміти.　

Офіцер за стійкою реєстрації просить зачекати й бере телефон. Бекі сідає на пластиковий стілець, намагаючись сповільнити подих. Можливо, удасться переконати їх не називати її ім’я. Цікаво, чи має вона взагалі якісь права? Чи збираються їй висунути якісь звинувачення? До неї наближається детектив Вебб. Бекі квапливо встає.　

— Дякую, що прийшли, — люб’язно вітається він.　

Вона не в змозі навіть відповісти — наче язика проковтнула. Вебб веде її до кімнати для допитів, де на неї чекає детектив Мун. Бекі вдячна, що тут присутня ще одна жінка. Не хоче бути сам на сам з Веббом. Він її лякає.　

— Будь ласка, сідайте, — запрошує Мун і пропонує їй стілець.　

Бекі сідає, і двоє детективів влаштовуються напроти неї.　

— Не треба нервуватися, — каже детектив Вебб. — Відповідь на наші запитання — справа суто добровільна, і ви можете піти будь-коли.　

Але вона має всі причини нервуватися, і він це знає.　

— Хочете води? Чашку кави? — пропонує Мун.　

— Ні, дякую, — каже Бекі й кашляє. Вона сидить, склавши руки на колінах під столом, де не видно, як вона обдирає шкіру навколо нігтів в очікуванні, коли її життя піде порохом.　

— Ви мали статеві зносини з Робертом Пірсом? — прямо питає Вебб.　

Бекі несила стриматися — вона плаче. Так сильно схлипує, що не може відповісти на запитання. Мун підсуває до неї коробку паперових носовичків. їй дають виплакатися. Нарешті вона голосно шмигає, витирає сльози й підіймає очі на детективів.　

Вебб повторює запитання.　

— Так.　

— Учора в розмові ви про це не згадували, — завважує Вебб. — Ви заперечували, що були в його будинку увечері тридцятого вересня.　

Бекі поглядає на Мун, яка дивиться на неї нібито зі співчуттям.　

— Я не хотіла, щоб хтось знав, — жалісно каже вона. — У мене чоловік, діти. Це знищить мою родину.　

Мун нахиляється до неї й запевняє:　

— Ми не хочемо знищити вашу родину, Бекі. Нам лише потрібно знати правду.　

Вона дивиться на детективів набряклими очима.　

— Я не розповіла вам, бо знала, що він не кривдив свою дружину. Він не зашкодив би їй і точно б не вбив. Роберт мухи не образить. — Бекі термосить носовичок у руках. — Тож я не вважала, що вам потрібно знати про нас. Не думала, що те, що ми спали разом, стосується справи. Це сталося лише двічі. Я розумію, він мусив вам розповісти. Хотіла б я, щоб він цього не робив.　

— Нам розповів не Роберт, — каже детектив Вебб. Вона скидає голову.　

— Що?　

— Він заперечує, що, перебуваючи у шлюбі, мав статеві зв’язки з кимось, окрім дружини.　

Бекі відчуває, що зараз зомліє. Кому ще відомо? А тоді усвідомлює, що через неї Роберта щойно впіймали на брехні.　

— Дехто бачив, як ви виходили з будинку Пірсів посеред ночі, і додав два і два.　

— Хто? — настійливо питає вона.　

— Не думаю, що наразі важливо, хто саме це був, — говорить Мун.　

Бекі ховає обличчя в долонях і шепоче:　

— О боже.　

— На жаль, — каже Вебб, — це розслідування вбивства, а ви — супутні збитки. Найкраще, що ви можете зробити, це повністю взаємодіяти з нами.　

Бекі втомлено киває. Вона не має вибору. Але почувається так, ніби зраджує Роберта, коли той очевидно намагався захистити її. Бекі відчуває до нього тепло, і те, що вона збирається зробити, завдає їй ще більшого болю.　

— Розкажіть нам про ваші стосунки з Робертом Пірсом, — каже Мун.　

— Немає чого особливо розповідати, насправді, — починає Бекі, дивлячись на пошматований носовичок у себе на