Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

колінах. — Мій чоловік багато їздив у відрядження. Торік наші близнюки вступили до коледжу й рідко бувають удома. Я почувалася самотньою, у підвішеному стані. Я бачила Роберта на його подвір’ї. Його дружина теж іноді від’їжджала. Ми завели кілька розмов, як я вам і казала. Але потім це переросло в дещо інше. Це була дурість, знаю. Він набагато молодший за мене. — Вона червоніє. — Я бачила, що його вабить до мене — він дуже ясно дав це зрозуміти, — і не встояла. Гадала… Гадала, що це нікому не зашкодить. Що ніхто не дізнається.　

Вебб слухає її з нейтральним виразом обличчя, але Мун співчутливо киває.　

Бекі веде далі:　

— Якось у серпні він сказав, що його дружина поїхала з подругою на вихідні. Запросив до себе. У мене вдома нікого не було — Ларрі був у відрядженні, а діти — у друзів. Тоді це сталося вперше. — Вона вагається: не хоче розповідати наступну частину. — Удруге це було наприкінці вересня, у ті вихідні, коли вона зникла.　

— Так, — каже Вебб, заохочуючи її продовжувати.　

— Ви й гадки не маєте, як важко це було, — засмучено говорить Бекі. — А я ні з ким не могла поділитися. — Вона знову дивиться на двох детективів. — Я знаю, він не міг цього зробити. Він казав, що Аманда поїхала на вихідні зі своєю подругою Керолайн і повернеться лише в неділю ввечері. Я була в нього в суботу до пізньої ночі й пішла додому близько другої.　

— Звідки ви знаєте, що він не міг цього зробити? — питає Вебб.　

— Повірте мені, Роберт ніяк не міг убити свою дружину. — Бекі неспокійно совається на стільці. — Ми мали одне неписане правило — розмовляли лише через задній паркан, де ніхто нас не помітить. До наступного вівторка я його більше не бачила. Тоді він сказав мені, що Аманда не повернулася додому. Що він повідомив про її зникнення в поліцію. — Вона з мукою дивиться на детектива. — Я боялася, що все може вийти назовні — те, що ми були разом у ті вихідні.　

— А відтоді ви з ним говорили? — цікавиться Вебб. Бекі хитає головою.　

— Ні. Він уникає мене. Більше ніколи не виходить на заднє подвір’я. І, гадаю, я теж хотіла уникати його після всього, що сталося. Залишити це в минулому, — промовляє вона й додає: — Упевнена, він боявся, що це виставить його в поганому світлі —те, що він спав зі мною, а його дружину… вбили. Але, можу вам сказати, Роберт добра людина. Він ніколи не скривдить жінку. Він просто не такий.　

— Може, з вами він був інакший, ніж зі своєю дружиною, — припускає Вебб.　

— Я так не думаю, — вперто говорить Бекі.　

— Ми хотіли б узяти ваші відбитки пальців, якщо ви не проти, — каже детектив Мун.　

— Навіщо? — спантеличено питає Бекі. І знову гадає, чи висунуть їй якесь обвинувачення.　

— Ми знайшли кілька невстановлених відбитків у спальні Пірсів і в прилеглій ванній. Гадаємо, вони можуть належати вам. Якщо ні, нам потрібно знати, хто ще бував у тій спальні.　

Бекі відчуває, як починає тремтіти. Ніколи раніше в неї не брали відбитків.　

— Ви мене в чомусь обвинуватите? — нарешті промовляє вона.　

— Ні, — каже детектив Вебб, — не цього разу.　

З поліції Бекі поспішає одразу додому. Паркує машину на під’їзді й заходить додому крізь парадні двері. Потім біжить нагору й кидається на ліжко.　

Діти приїдуть на День подяки. Що вона їм скаже? І більш нагальне — що вона скаже чоловікові, коли той повернеться? Чи варто розповісти йому все чи нічого не казати й сподіватися, що це якось не випливе?　

Вона перевертається на бік і тривожно думає про Роберта. Не можуть же вони справді вважати, що він убив свою дружину. Це неможливо. Бекі згадує, як його руки ковзали її тілом угору-вниз. Здавалося, Роберт щиро насолоджувався нею — її товариством. Згадує його худорляві, міцні груди, волосся, що спадає на чоло, усміхнені губи, вигнуті догори.　

Як переконати поліцію, що треба шукати в іншому місці? Здається, сьогодні вранці вони були цілковито глухі до її заперечень. Роберт не вбивав свою дружину. Якби детективи зрозуміли це так, якБекі,то неприглядалися б до нього так пильно й не приглядалися б до неї. Вона хоче захистити себе, свою таємницю. І хотіла б захистити його.　

Бекі не хоче цього визнавати, але вона трохи закохана в Роберта Пірса.　

І цілком упевнена, що відбитки в спальні — її. Коли кидаєшся стрімголов у фантазію, порушуєш шлюбні клятви й спиш з іншим чоловіком, то ніколи, ніколи не думаєш, що твої відбитки опиняться у справі про вбивство.　

Бекі хоче захистити Роберта. І тому розповіла детективам не все.　

Вона не розповіла, що тієї ночі Роберт ділився з нею підозрами, буцімто в Аманди роман. Боїться, що, коли поліція дізнається, то вирішить, що в нього був мотив.　

А ще вона не сказала Роберту, коли лежала з ним у ліжку, що знає, з ким в Аманди може бути роман.　

І не розповість детективам про те, що бачила. Хіба що в разі крайньої необхідності. Адже вона знає, хто коханець Аманди. І він теж ніяк не міг її вбити.　

Розділ дванадцятий

Коли того дня детектив Вебб дивиться на Роберта Пірса, він бачить чоловіка, здатного вбити дружину. Пірс привабливий зовні, розумний, трохи егоїстичний, трохи гострий на язик. Мабуть, зі своєю сусідкою Бекі Гарріс він був зовсім інакшим, думає Вебб. Ми всі носимо маски. Всі маємо що приховувати в той чи той момент життя. Він знає, що саме може приховувати Роберт Пірс.　

Пірс сидить напроти за столом для допитів, цілковито володіючи собою. Сидить зручно, відкинувшись на стільці. Але його очі гострі й нічого не пропускають.　

— Отже, я очевидний підозрюваний, еге ж? — питає Пірс.　

— Наразі ви не підозрюваний, — відповідає Вебб. — І ви не під арештом — вільні піти, якщо хочете.　

Пірс залишається на місці. Вебб уважно роздивляється його й починає:　

— Ви кажете, що в п’ятницю, двадцять дев’ятого, повернулися додому одразу після роботи, о п’ятій годині. Хто-небудь вас бачив?　

— Не знаю. Це ж ваша робота з’ясовувати, чи не так? Хіба не про це ви опитували сусідів?　

На жаль для детективів, опитування місцевих мешканців розчарувало. За винятком Бекі Гарріс, ніхто, здавалося, не був добре знайомий з Пірсами. Вони жили усамітнено. Ніхто не пригадував, щоб бачив, як того дня Роберт Пірс повертався чи виходив з будинку. Він мав звичку тримати авто в гаражі