Читати книгу - "МІй жахливий сусід, Лада Короп"

X.

Минуло два місяці. 

Я сиджу на краю ліжка у своїй квартирі, серце б’ється так гучно, ніби хоче вирватись з грудей. Весь світ навколо мовчить — ніч, тиша, лише мої думки ревуть у голові, наче грім. Це був той момент, коли слова вже не можна стримувати, коли почуття прориваються назовні, і ти розумієш — більше не можеш ховатися. Богдан… мій сусід, мій найкращий друг, той, хто завжди був поруч, навіть тоді, коли я цього і не усвідомлювала. Його голос, його усмішка, його погляд — вони вже давно стали частиною мого життя. Але щось більше, щось глибше, ніж просто дружба, завжди тихо пульсувало у моєму серці. І ось зараз, у цю ніч, я розумію — час зізнатися. Його спроби завоювати мене виявилися не марними. Він дійсно мені подобається. Я підіймаюся з ліжка, роблю кілька кроків до вікна й дивлюся на зірки. Вони світять так тихо і спокійно, ніби знають мою таємницю. Роблю глибокий вдих й починаю говорити — голос трохи тремтить, але відчуття всередині — неймовірна ясність. — Богдан… — шепочу я у темряву. 

— Я знаю, що ми живемо поруч. Що ти — мій сусід й найкращий друг. Але я не можу більше приховувати це всередині. Я теж тебе кохаю. Більше, ніж слова можуть це описати. 

Моє серце б’ється шалено, коли я кажу ці слова. Не знаю, що буде далі, що скаже він, але розумію — потрібно бути чесною з собою з ним. Це моя правда. Це моє почуття, яке я тримала у собі так довго. Повертаюся до кімнати та сідаю на ліжко, відчуваючи, як сльози починають підійматися. Не тому, що страшно, а тому, що так боляче і так красиво одночасно. Це — момент істини. І тут я чую його голос. Він тихо, але наповнений ніжністю: 

— Іда… Я повертаю голову і бачу його. Богдан стоїть у дверях, його очі світяться теплом і тривогою. Він довго мовчить, ніби намагається зрозуміти, що відбувається, а потім робить крок вперед. 

— Я… — він починає, але я зупиняю його руками. 

— Не говори зараз. — Я посміхаюся крізь сльози. — Просто послухай мене. Я встаю й підходжу до нього. Важко знайти слова, щоб описати те, що відчуваю. Це щось сильне, немов магія, що переплітає наші серця. 

— Богдан, — кажу тихо, — Я знаю, що це може звучати безглуздо, але я не можу ігнорувати те, що всередині. Я кохаю тебе. І я хочу бути з тобою. Він дивиться на мене широко відкритими очима, його обличчя — мовчазний запит. Я бачу в його погляді суміш здивування й ніжності. 

— Іда… — він шепоче, ніби боячись порушити цю казку. — Я давно відчував те саме. Але боявся, що ти не відчуєш. 

Ми дивимося один на одного у тиші. Це мовчання — не порожнеча, а наповнене всією нашою раніше прихованою любов’ю. Відчуваю, як він тягнеться до мене й обіймає. Його руки теплі, їх тепло проникає крізь мене, і я відчуваю, що нарешті знайшла своє місце. 

— Ти не уявляєш, як довго я чекав цього моменту, — говорить він, ніжно притуляючись до мене. — Я був готовий чекати ціле життя, щоб сказати тобі, що ти — моя мрія. Я притуляюся до його плеча, відчуваючи, що разом ми — сильніші. Це був момент, коли все стало на свої місця. 

— Давай не будемо більше ховатися, — кажу тихо. — Почнімо знову, разом. Він киває і бере мою руку, веде мене до вікна, де зірки сяють особливо яскраво. 

— З цього моменту ми — разом, — каже він. — І я обіцяю бути поруч, що б не трапилося. Я посміхаюся й дивлюся на нього.  Це — моє щастя. Ми стоїмо там, під зірками, і я знаю — ніч закінчується, але наше життя тільки починається. 

 

****** 

Стою на  узбережжі, і в цій тиші я чую найголовніше — своє серце. Сонце повільно підіймається над горизонтом, розфарбовуючи небо у теплі відтінки помаранчевого і рожевого. Це наче символ нового початку, що розкриває переді мною двері до щастя. У цей момент я розумію, що саме тут, у цьому світі, я знайшла те, що так довго шукала. Богдан — моя мрія, моя надія, мій порятунок. Його обличчя — це мій найкращий спогад, його голос — наймиліша мелодія, яку я коли-небудь чула. 

Він став частиною мене так само природно, як дихання. І тепер я знаю, що без нього моє життя буде порожнім і безбарвним. Я зібрала всю сміливість у своїх думках і вирішила — саме цей момент стане моїм зізнанням, моїм кроком до щастя.

 «Богдан, — думаю я, — ти став для мене всім. Ти — моя радість і мій біль, мої мрії і мої страхи. Без тебе я була б губкою, що поглинає світло й тепло, але з тобою я відчуваю себе живою. Я хочу бути з тобою, хочу йти з тобою крізь усі випробування і радості. Я люблю тебе. Це слово — таке просте і таке сильне. Воно виривається з глибини душі, і більше нічого не має значення. Ти — мій обранець, мій друг, мій коханий. І я готова зробити цей крок. Разом ми зможемо все. Разом ми — сила, яку ніщо не зможе зламати.»

   Я повертаюся до Богдана, і моє серце б’ється шалено, мов переповнена ріка. В його очах — теплий світ, що зігріває і дає надію. Я бачу, що він теж щось відчуває, що його душа прагне сказати мені щось більше, ніж слова. 

— Богдане, — кажу я голосом, що тремтить від емоцій, — я знаю, що ми вже багато пережили. Всі ці випробування, страхи, сумніви — все це зробило нас сильнішими. Я хочу, щоб ти знав: я готова бути поруч, завжди. Весь цей час я шукала щось справжнє, щось, що б надихало мене жити, боротися, любити. І тепер я зрозуміла — це ти. Це наше з тобою майбутнє. 

Він дивиться на мене, і в його погляді — вся глибина його почуттів. Відчуваю, як його рука повільно тягнеться до моєї, і я не відступаюся. В цей момент ми розуміємо одне — наше серце б’ється в унісон, і більше нічого не має значення. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍