Читати книгу - "Відпустити й жити, Айсі Дора"

Але… це вже кінець? Він просто завезе мене додому — і більше не напише?

У юності я б погодилась на все, лише б не втратити його інтерес. Але тепер — ні. Я більше не зраджуватиму себе. Навіть якщо це перше й останнє наше побачення.

— Це хороша ідея, — відповіла я, намагаючись посміхнутись невимушено.

Я вже зробила вибір. Я вже дозволила собі почати. І я ж маю право зупинитись. Я не винна нікому нічого. Навіть — собі з минулого.
 

Оля поступово тане, емоційно розморожується, а це означає, що попереду її (і нас) чекають емоційні гірки. Це нормально. Головне, щоб витримала, не сховалась, знову, в мушлю.