Читати книгу - "Коли курява спаде"

тільки чекати. Взагалі людина повинна вміти чекати. Однак нічого не сказав.

Нарешті мій посланець привів театральну трупу.

Я повинен сказати, що це була дуже дивна трупа — не тибетська, але й не китайська. Акторами були жінки різних національностей. Я наказав звести для них велику сцену, проте вже через три дні всі вистави в них закінчилися. Тоді вони притягли на сцену болонку й змусили її ходити по колу та витягати квіти з-під своїх спідниць. Проте й ця вистава через три дні припинилася. Очільниця трупи сказала, що в нинішні буремні часи вона і її дівчата не мають місця, куди податися, тож хочуть оселитись у цьому спокійному місці. Я не відмовив їй у її проханні. Відтак спочатку наказав своїм людям звести намет для них на вулиці й разом з тим почати будувати глиняний будинок на іншому її кінці. Очільниця трупи особисто перевіряла роботи. Будинок було зведено дуже швидко — менше ніж за десять днів уже височів його каркас. То була достатньо велика споруда. Її перший поверх займала велика зала, в якій були широкі сходи, що вели нагору. Якщо піднятись ними, то можна було потрапити в довгий і темний коридор, по обидва боки якого розташовувались малесенькі кімнатки. Дівчата цілими днями ходили без діла, поширюючи вулицею свій срібний сміх. Одяг у них не дуже прикривав їхні тіла, тож я сказав очільниці, що потрібно пошити дівчатам одяг. Ця вже літня, але чуттєва жінка розреготалась і сказала:

— О Небо, як же мені подобається це місце, що ніяк не може прокинутись зі сну, і цей пришелепуватий хлоп'яга, який не бачив світу!

Коли відбувалась ця розмова, ми сиділи у великому наметі й точили ляси. Очільниця ще й поцілувала мене в губи — не в якесь інше місце, а саме в губи! Я підстрибнув, немов обпечений вогнем.

Дівчата розреготались. Серед них була одна великоока й броваста писана красуня — вона, регочучись, раптом всілась мені на коліна.

Очільниця наказала їй облишити мене, говорячи, що вона — брудна. Однак я бачив, що шкіра в неї на шиї й грудях — біла, а відкритий пуп — рожевий, тож не розумів, що іще слід вважати чистотою, якщо не це. Дівчина й не подумала відразу ж вставати, натомість її рука обвилась навколо моєї шиї, після чого вона приліпила свої товсті губи до моїх губів, аж я ледь не задихнувся.

Очільниця направила до мене іншу дівчину, яку вважала чистою. Коли ця дівчина підійшла до мене, інші дівчата почали гиготіти. Очільниця витягла з моєї кишені срібний юань і сказала:

— Це — ціна, мої дівчата мають свою ціну.

Вона витягла з моєї кишені десять срібних юанів, порахувала їх і поклала назад п'ять, а ще чотири — кинула в яскраво-червону скриньку із золотими візерунками, один же, який лишився, вона віддала своїм дівчатам, сказавши:

— Сьогодні я запрошую, ходіть купіть собі цукерок на вулиці.

Дізчата вибухнули сміхом і висипали надвір, мов розворушене бджолине гніздо.

Очільниця почепила собі на пояс ключ від скриньки з грошима, після чого сказала:

— Теслі саме кладуть підлогу, тож піду подивлюся. А ти, паничу, якщо будеш задоволений, нагороди дівчину двома грошима на пудру.

З кімнати, де йшов ремонт, долинав запах хвої з домішками парів спирту. Жінка, яка сиділа в мене на колінах, також змушувала моє серце сильно калатати.

Мій чоловічий орган заворушився, однак тіло було розморене, як і погода зараз.

Дівчина виявилась дуже вправною, вона зняла з мене одяг, причому мені навіть не довелося підводитись. Я лежав нерухомо, дозволивши їй зробити всю справу. У неї дійсно все виходило дуже добре; я не зробив жодного руху, але з голови до ніг відчував приємність. Потім ми вдвох, так і не одягнувшись, лежали й розмовляли. Тоді я нарешті дізнався, що вони ніякі не актори, а жінки, які торгують своїм тілом. Я виявився їхньою першою оборудкою. Я спитав її, чи є в них чим зарадити усім тим старим туси, які ще мають бажання до жінок, але вже не мають сили? Вона відповіла, що є. Добре, сказав я, тоді від сьогодні можете з ними торгувати, адже що в цих пройдисвітів є, так це срібло…

Уночі туси насолоджувалися жінками за гроші.

Наступного дня, коли старигані знову зібрались разом, вони всі просто сяяли. Дехто навіть запитав мене, чому наші жінки не такі вправні.

Тусині ж довелося самотньо спати в порожній кімнаті, тож вона прийшла з великими колами під очима й люто сказала до мого батька:

— І що за родина ви, Мерці: твій старший син приніс опій, а дурний син — привів цих жінок!

— Ну а ти що принесла? — спитав її туси Мерці. — Ти теж принеси нам щось.

— Я не вірю, що жінки чимось відрізняються, — сказала тусиня.

— Замовкни, — сказали їй всі туси разом. — Кожна жінка — не така, як інші.

Тільки туси Вангбо нічого не казав.