Читати книгу - "Коли курява спаде"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 181 182 183 ... 218
Перейти на сторінку:
сенату провінції, а через те, що виступав проти війни з червоними китайцями, опинився в нинішній ситуації. Проте, коли червоні китайці отримали перемогу, він теж не зрадів. З того часу в наших місцях люди почали переказувати, що незабаром прийдуть китайці. А мій літописець вважав, що коли люди в щось вірять, воно неодмінно станеться. Навіть якщо спочатку воно здається повною дурницею. Однак коли багато людей говорять на одну й ту саму тему, це виходить так, ніби вони одночасно читають одне й те саме заклинання, виявляючи до неба спільну волю. Наставник ще додавав, що вони міцно охоплюють одне одного за пояс — так, що не можуть навіть руки вивільнити.

Отже, тепер він раптом повідомив мені:

— Вони прийшли!

— Вони хотіли б зі мною зустрітись? — спитав я в наставника.

Наставник розсміявся й сказав, що так мислить справжній господар.

— Гаразд, — сказав я, — нехай приходять. Подивимось, чи нам сподобається той колір.

Наставник, продовжуючи сміятись, сказав:

— Ти говориш таким тоном, паничу, ніби жінка, яка набирає собі атлас на сукню.

Він також сказав, що ті люди прийшли потайки і вони ні з ким не хочуть зустрітись. Вони навіть поки що не хочуть, щоб люди знали, що вони — китайці, які мають колір.

Тоді я спитав, а як же він про них дізнався.

— Я ж твій наставник, хіба ж я не мушу знати? — сказав він.

Його тон мені не сподобався. Він же, помітивши, що я змінився на обличчі, сказав:

— Хіба ти, паничу, забув, що твій наставник у минулому теж мав колір? Тому я впізнав їх, як тільки побачив.

Я спитав, що ці люди збираються робити. Наставник же сказав мені йти відпочивати, додавши, що ці люди поки що нічого не збираються робити. Вони будуть робити тільки те, що ми їм дозволимо і вони будуть обережнішими за всіх решту людей у поселенні. Вони прийшли тільки подивитись, ознайомитись.

Я пішов відпочивати.

Поки я не заснув, у мене в голові крутилося: «сифіліс» або «вони». Думаючи про «них», я вирішив завтра піти разом на вулицю й спробувати визначити, які китайці мають колір.

Наступного дня я прокинувся пізно й на душі в мене було порожньо, тому з'явилося відчуття, ніби чогось бракує. Однак я не міг зрозуміти чого, хоча й відчував, що чогось таки бракує. Я спитав у підлеглих, чого сьогодні бракує, й вони почали оглядати все, наприклад, прикраси на моєму тілі або розставлені скрізь у нашому будинку коштовні речі, після чого повідомили мені, що все на місці.

Зрештою, Соднам Г’ялцен зауважив:

— Сьогодні пані не співає.

Тоді всі почали говорити:

— Вона кожного дня сиділа на горі й співала, а сьогодні не співає.

Так, раніше, щойно сходило сонце, Тхарна сідала за різьбленими перилами нагорі й починала співати. Спочатку вже були такі моменти, коли я відчував, що час прискорюється, причому летить все швидше й швидше. Самі подумайте, скільки подій сталося за цей проміжок часу: туси приїхали, сифіліс з'явився, ще й кольорові китайці прийшли! І тільки коли моя дружина починала співати, високо піднявши голову, щоб звабити молодого туси Вангбо, я знову відчував, що час сповільнюється й повертається до тієї швидкості, яку людині важко витримати.

Сьогодні, коли вона припинила спів, я відчув запаморочення в голові і час знову прискорився.

Туси ще не повернулися з будинку розпусти на вулиці. Коли я вийшов надвір у супроводі слуг, тусиня, зброя якої в будинку розпусти не діяла, кинула на мене підступний і задоволений погляд. Навколо було дуже тихо, однак моє серце калатало так, як свистить у вухах вітер, коли скажено мчиш на коні.

З будинку розпусти вийшли туси й пішли нам назустріч. Вони поверталися відпочивати. У новому будинку на вулиці час ішов навпаки: вони провели шалену ніч, споживаючи під музику м'ясо й горілку, а тепер, зморені, йшли спати. Дивлячись на їхні ліниві тіла, я подумав, що щось трапилось. Потім я згадав учорашню розмову з наставником Хуаном, тож пішов із своїми людьми пройтися вулицею. Я хотів перевірити, чи вдасться мені впізнати тих кольорових китайців, які потайки прийшли сюди. Перед мостом ми зустрілись із групою туси, які вийшли з будинку розпусти. Я помітив, що в багатьох із них носи стали червоніші, ніж раніше. Я подумав: так, вони підхопили сифіліс від тих дівчат.

Тоді я розсміявся.

Я сміявся з них через те, що вони не знали, що є на тілі в цих дівчат.

Розділ XII
1 ... 181 182 183 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли курява спаде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли курява спаде"