Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Продовжимо! – нетерпляче промовив Маріл, простягнувши  стрічки Сауру.

Це була важлива частина обряду і мудрець хотів, щоб її здійснив той, хто найбільш гідний такої честі.

Саур взяв стрічки і повільно, ґрунтовно взявся сплутувати їх, зв'язувати вузлами, комкати в долонях. 

При цьому він пошепки вимовляв слова заговору, щоб  навіки з'єднати  наречених  міцними ланцюгами пристрасті. 

Потім  підкинув вгору зім'яті в грудку стрічки.

Охоплені бірюзовим світінням, вони закрутилися, розправилися і  вузли на них розплуталися самі по собі.

І незабаром, знов  ставши гладкими і пружними, стрічки впали вниз і повисли на гілках.

– Адвіане, твої пальці повинні   торкатися пальців нареченої, доки ви будете зав'язувати вузол, доки ти будеш вимовляти клятву!  –  промовив Саур.

Стрічка, як на лихо  зачепилась так невдало, що Інге довелося потягнутися навшпиньках, щоб дістати її.  Її руки ходором ходили й Адвіану доводилося не те що торкатися, а тримати  її пальці своїми. 

– Присягаюся, що ніколи тебе не скривджу ні словом, ні ділом, ні помислом, – говорив Адвіан твердим, і водночас, сповненим ніжності голосом, – Присягаюся, що поруч зі мною ти завжди будеш щаслива, спокійна і кохана...

Ренальд і Олеся зав'язували стрічку мовчки, відводячи очі.  Вони поки що не могли довіряти власним почуттям. 

Можливо, їх тягне одне до одного не тому, що вони самі цього  прагнуть, а тому що всі інші цього від них очікують?

У небі над скелею, розпластавши сильні крила, зависла Кайтана. Навіть Маріл і Саур не могли бачити того, що бачила і відчувала зараз виверна.

Десь глибоко під камінням, під землею починали прокидатися від сну стародавні течії, що колись живили коріння вишневого дерева енергією споконвічної магії.  

Кайтана чула далекий шум водоспадів, шерех зоряного світла, що  тече по землі, шепіт високих трав і дихання туману в гірських ущелинах  – усе те, що наповнювало силою її далеких предків.