Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

відділення. Там лежать люди, у яких поруч з нервовими хворобами і туберкульоз, виразка, печінка. Ми часто переміщуємо хворих. Та й місця там зараз немає, нікуди і койку поставити.

— А як з листами і фотографіями?

— Листи, знаєте, їх же ж багато набирається, а можуть прусаки завестись. У нас, їх звичайно, немає, але всяке може бути. А фото — ну, добре, це прохання скромне — і листи деякі, я це намагатимусь вирішити, думаю, можна буде залишити.

Так, школа була Снєжневського. З ним я вже була «знайома»: у відповідь на мій крик душі отримала повідомлення про вручення. Він отримав цього листа:

Андрію Володимировичу!

29 січня 1973 р. Київський обласний суд ухвалив у справі мого чоловіка Леоніда Івановича Плюща: визнати його неосудним і покласти на примусове лікування у психіатричну лікарню спеціального типу.

Підставою для цього стала медична експертиза, під якою стоїть Ваш підпис як її голови.

Вам, можливо, неприємно буде читати цього листа, але, слово честі, писати мені його ще тяжче. Прочитайте, будь ласка, його неупереджено.

Не буду розповідати про всі приниження людської гідності, про цинічне нехтування законом, про знущання на слідстві й на суді, яких зазнала наша родина через Вашу медичну експертизу (якщо Вас цікавлять документально викладені факти, Ви знайдете їх у моїй заяві у Верховний Суд УРСР про касаційний розгляд справи).

Скажу тільки про те, що безпосередньо стосується Вашого підпису.

Можу Вас запевнити, що у всій цій історії Ви об’єктивно не були самостійні. Ви тільки виконавець чужого задуму. Буквально з перших же днів слідства над моїм чоловіком працівники КДБ по-всякому підказували свідкам їхні відповіді про ненормальність Плюща, про його дивацтва. Слідство підібрало саме поступливих свідків (ми, родичі й друзі Леоніда Івановича, бачили більшість свідків уперше). Та й без свідків, забираючи чоловіка з дому, працівники КДБ не сумнівались, що Ви поставите свій підпис під «висновками» експертизи.

У КДБ мене запитували про чоловіка, коли його вже направили на експертизу. На суді ж мені заборонили бути свідком чи представником чоловіка (адже його не допустили до залу засідань). Увесь процес був закритий, мені заборонили навіть бути присутньою у залі засідань. Судові не потрібні були свідки, що знали мого чоловіка, головним свідком була Ваша експертиза. Ще до суду прокурор пояснив мені це все: «Ми тут ні до чого, у нас є висновки експертизи».

Так, прикрившись Вашим підписом, працівники КДБ ухилились від відкритого суду над моїм чоловіком.

Людині властиво помилятись. Але якщо помилка веде до катування і жорстокості — то це вже не помилка. Це інакше називається.

Чим Ви, Андрію Володимировичу, керувались, ставлячи свій підпис?

Адже якесь відхилення людини від загальноприйнятих норм, якщо воно не хворобливе, ще не ознака шизофренії, навіть якщо прикриватись дуже зручним і безрозмірним терміном «шизофренія з млявим перебігом». Не мені Вам пояснювати, що сумнівами й відхиленнями від норми, коли вони стають масовими, здійснюється суспільний прогрес. Норма — явище історичне, проминальне.

Сумнівались і відхилялись від норми Радіщев і Чаадаев, декабристи й петрашевці, релігійні подвижники й революціонери, охоплені реформаторством.

До яких би висновків прийшла Ваша експертиза, якби обстежувала людину, що надумала жити як бродяга, спокушати людей спасенними притчами і обіцяти їм, якщо вони досягнуть внутрішнього самовдосконалення етичний рай? Висновків про відхилення від норми, про манію месіанства? Але ж саме таким був вождь християнства, яке Ф. Енгельс назвав «масовим революційним рухом», — Христос.

А якби обстежуваний, досить старий, щоб вдовольнитись тим, чого досягнув, раптом таємно пішов з дому, кинув дружину і дітей, протестуючи таким дивним чином проти встановленої нормальності? Чи це не відхилення від норми і брак критичного ставлення до скоєного? Адже ж саме так вчинив Толстой.

Ну, а вже людині, що кинула матеріальну забезпеченість й улюблену роботу й несподівано вирішила зайнятись благодіяннями для Африки, куди ніхто її не посилав, Ваша експертиза приписала б, щонайменше, наївність суджень. Так би Ви, уособлюючи собою нормальність, означили діяльність великого Швейцера.

Так чим же Ви керувались, яким еталоном норми, приписуючи моєму чоловікові «ідеї месіанства, реформаторства, брак критичної оцінки скоєного і наївність суджень»? У чому Леонід Іванович відхилився від норми, яку Ви обстоюєте?

Я познайомилась з чоловіком, коли йому було 19 років (зараз йому 33). У нас двоє дітей, старшому 13 років, молодшому — 7. Я люблю свого чоловіка, люблю так, що Ви й зрозуміти цього не зможете. Я вдячна долі за те, що моє життя наповнене цією людиною. Його арештували 15 січня 1972 року. Відтоді я більше його не бачила, побачення з ним мені не дають. У мене відібрали чоловіка, у наших дітей — батька.

Мій чоловік — гарна, чесна, розумна й добра людина. Вже хто-хто, а я, знаючи його 14 років, маю всі підстави стверджувати, що він душевно цілком здоровий і духовно абсолютно нормальний. Леонід Іванович має велику чесноту ніколи, нікому не передовіряти свого розуму. У всіх своїх думках, словах і вчинках він керується виключно моральними спонуками і власною совістю, а не номенклатурними міркуваннями.

Те саме про нього можуть сказати всі, хто близько знає його.

Ваш підпис пожбурив цю людину в лікарню спеціального типу на безтермінове ув’язнення. Що це значить для цілком здорової людини, Ви знаєте не гірше за мене. Навіщо, в ім’я чого Вам знадобилось зламати, зім’яти, духовно знищити мого чоловіка? Якими високими ідеалами Ви керувались при цьому? Адже ж не стягнутими з Плюща 73-ма рублями судових витрат, у які входить і вартість Вашої експертизи! Де ви придбали таку поступливу совість, де відшукали моральне право приректи здорову людину на цілковиту ізоляцію серед душевнохворих і на беззахисність перед будь-яким свавіллям, що ніяк не контролюється ззовні?

Адже ж це гірше за каторгу, гірше за вбивство. Як посміли Ви це зробити, Ви, що дали клятву Гіпократа?! Вас не мучили сумніви? Ви не боялись захлинутись горем і сльозами дітей Плюща?

Ви — кат мого чоловіка.

Не знаю тільки, свідомий чи ненавмисний. У мене все-таки є крапля надії, що Ви не усвідомлювали того, що чините. Якщо це так, то Ви докладіть всіх зусиль до того, щоб після касаційного розгляду цієї справи (залишилось близько 2-х тижнів) Л. Плюща не вкинули у ту прірву, яку Ви йому приготували розчерком пера.

Якщо ж станеться так, що мій лист не потрапить до Вас, я спробую довести його текст до Вашого відома будь-яким іншим способом.

   Київ-252147,

   вул. Ентузіастів, б. 33, кв., 36

   Житникова Тетяна