Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

14 лютого 1973 р.

Лист потрапив за призначенням. Потрапляли за призначенням й інші листи: адресат у всіх був один — Комітет державної безпеки. І не мало значення, яка адреса стояла на конверті. Я це знала, на це й розраховувала. Іншого вибору не було. З кожним побаченням Льоні було все гірше й гірше.

Відповідь я отримала. Це не був лист чи повідомлення. Це було страшніше. Один з друзів (ми дуже його любили) погодився стати посередником між мною і КДБ. Ультиматум був категоричний — перестати писати і звертатись по допомогу до громадськості, інакше буде гірше.

Перша відповідь: Ні! Нізащо! Жодних домовленостей з Державними Бандитами.

І тут же: «А Льоня? Чи можу я так відповідати? Адже я тут, а він же — там!»

Поговорити, порадитися з ним? Чи можна, чи маю я право звалювати на цього це рішення? Адже він тримається, він не піддається на жодні їхні пропозиції, а йому як ножа в спину?

Ні!

А Льоні все гірше й гірше: розпух до неймовірних розмірів, вже й не розмовляє на побаченнях. Увесь час намагаюсь підбадьорити його, втішаю, розвеселюю (а сама тільки й думаю, як би не розплакатись, не дати йому знати, що він такий страшний… Коли приїжджає до нього мама, треба ще і її підтримувати — Льоня не повинен бачити маминих сліз)

Життя перетворилось на суцільне очікування — від побачення до побачення: що вони ще з ним зробили, як він? Галоперидол дають і далі.

Почався 1974 рік.

4 січня поїхала на побачення разом з Танечкою Чернишовою (немає сил виходити після побачень з однією і тією ж думкою, що знову залишаю його самого у цьому кошмарі). Таня терпляче чекає усі п’ять годин на морозі, адже навіть побачити через ґрати в тюремному коридорі не дозволяють. Їй вдалось тільки заглянути ззовні у вічко. 1 потім більше ніхто з друзів не зміг побачити Льоню: охорона пильно стежила, автоматник ставав спиною до вічка, щоб і цієї змоги не було.

Ніколи у своєму житті я не так не відчувала, що значить тепло дружби, як у ці роки. Мила моя «сестричка» Танечка Чернишова, скільки її тягали по КДБ, скільки напучувальних «бесід» провели: навіщо вона спілкується з такими поганими людьми, чи знає вона, що їй самій загрожує. 1 вона, ніякий не борець, не опозиціонер, і не дисидент відповідала тільки одне: «Буду ходити, допомагати. У моїх друзів горе, і я повинна бути з ними». (Вже коли ми жили в Парижі, отримали від неї кілька листів і книжок з дитячої психології. Пішла з життя і вона — трагічно, випадково… Навіть останнього Льониного листа до неї КДБ не пропустило. Так і не побачились вони більше…)

А Льоні знову гірше, і він справді починає скидатись на хвору людину. Боюсь навіть брати з собою на побачення дітей, настільки страшно він виглядає.

17 січня дзвінок у двері. Дзвінок стандартний, звичний настільки, що вже й не здригаєшся. КДБ. Обшук.

ПРОТОКОЛ ОБШУКУ

м. Київ

   17 січня 1974 р.

Старший слідчий УКДБ при CM УРСР у Київській області капітан Берестовський, слідчий цього ж Управління старший лейтенант Вандін і старший оперуповноважений УКДБ старший лейтенант Ревуцький на доручення слідвідділу КДБ при CM УРСР з участю понятих:…

…з метою відшукання і вилучення предметів і документів, вказаних у постанові на обшук (а в постанові вказано «у справі № 62» (?!))

… було проведено обшук… в процесі якого виявлено і вилучено:

1. Машинописний документ (з-під копіювального паперу) під назвою «Етична настанова», що починався зі слів: «Заєць попередив Ведмежа…», закінчується «… політичної боротьби. І. Л. 1970», на одинадцяти пронумерованих аркушах цигаркового паперу стандартного розміру. Виявлено у (книжковому) письмовому столі у першій від входу кімнаті.

2. Лист А. Твердохлєбова до Житникової Т. Текст листа на одній сторінці тонкого паперу надрукований на друкарській машинці, починається зі слів: «Добрий день, Таню. До всіх Ваших бід…» і закінчується: «… до мене. 25 травня 1973 р. А. Твердохлєбов»…

3. Магнітофонна стрічка типу 1. фабрики 3 на касеті ТОСТ 7704–61. Під час програвання цієї стрічки на ній було знайдено пісню ідейно не витриманого характеру, в якій є фраза: «Дістаю газетку-маму»…

4. Клапоть паперу із зошита в лінійку з текстом, написаним фіалковим чорнилом: «Шевчук Феді». На канадську адресу…

5. Книга В. Некрасова «У житті і в листах», вид. «Радянський письменник», Москва, 1971. Вилучена у зв’язку з наявністю на ній дарчого напису: «Льоні Плющу — з любов’ю і повагою. В. Некрасов. 17.09.71 р.».

6. Фотоплівка 24–36 мм, експонована, на 33 кадрах її зняті рукописні документи. На першому кадрі текст починається зі слів: «Здрастуй, мій гарний Льоню…»

Під час закінчення обшуку в квартиру Житникової зайшла гр-ка Ґільдман Клара Юхимівна, а через декілька хвилин після неї гр-ка Кріґсман Наталя Борисівна…

Після приходу Ґільдман було оглянуто її сумку і зняте нею пальто. У Кріґсман було оглянуте зняте нею пальто. Під час огляду цих предметів нічого не знайдено і не вилучено.

Після протоколу гр-ка Житникова заявила, що вона заперечує проти вилучення фотоплівки, на якій зняті листи її чоловіка Плюща Л. І. і книги В. Некрасова з дарчим написом її чоловікові, оскільки вона вважає, що ці предмети не можуть стосуватись до будь-якої справи.

Гр-ка Ґільдман від підпису відмовилась, мотивуючи це тим, що вона «не має бажання мати справу з КДБ». Гр-ка Крігсман від підпису відмовилась, заявивши, що вона робить це, оскільки вважає себе громадянкою Ізраїлю.

Обшук, відбувався тихо, «по-домашньому». Видали навіть «виправдальний документ».

ДОВІДКА

Видана в тому, що гр-ка Житникова Тетяна Іллівна залучалась мною для проведення слідчого акту в кримінальній справі з 8.00 до 16.00 17 січня 1974 р.

Старший слідчий УКДБ при СМ УРСР

у Київській області капітан

   (Берестовський)

   Службовий телефон 918–542

«Слідча справа»… яка, над ким тепер? Як видно, пов’язана і з Некрасовим (коли вилучали книжку, бігали кудись телефонувати — радитись). Треба попередити москвичів: адже й плівку, і текст статті «Етична настанова» ми готували для книжки про Льоню, щоб передати її за кордон. Та й просто так, треба поділитись «новинами», почути рідні голоси друзів. А потім — до В. Некрасова, дізнатись, що в нього, сказати про вилучену книжку (добре, що «Довідка» дає право сьогодні вже не йти на роботу).

Що за мною стежать, побачила одразу: значить, щось серйозне. Підійшла до будинку Некрасова, заглянула у замкову щілину: дивно, коридор увесь завалений стосами