Читати книгу - "Танок драконів"

рукавами,— така скромна і цнотлива, що, глянувши на Тієну, можна було подумати, що вона — невинна панна. Але Арео Готу не обдуриш. Ці м’які білі долоньки такі самі смертоносні, як і Обарині мозолясті, якщо не більше. Він чатував за нею пильно, реагуючи на кожен легенький помах пальчиків.

— Усе так, пане Балоне,— нахмурився князь,— але леді Нім має рацію. Якщо хтось і заслуговував покричати перед смертю, то це Грегор Кліган. Він зарубав мою добру сестру й розтовк об стіну голову її немовляти. І я підношу вдячні молитви, що зараз він горить у пеклі, а Елія разом з дітьми нарешті отримала спокій. Саме такої справедливості прагнув Дорн. Я щасливий, що дожив до цього. Нарешті Ланістери дотримали слова й виплатили кровний борг.

Щоб підняти тост, замість князя зіп’явся на ноги Рикассо, його сліпий сенешаль.

— Лорди і леді, а тепер випиймо за Томена Першого, короля андалів, і ройнарів, і перших людей, володаря Сімох Королівств.

Поки сенешаль говорив, між гостей почали ходити слуги, наповнюючи кубки з принесених караф. Вино було дорнське міцне, темне як кров і солодке як помста. Капітан не пив. На бенкетах він не пив ніколи. Князь теж не долучився — він пив своє вино, приготоване мейстром Майлзом з додаванням макового молочка, щоб приглушити біль у набряклих суглобах.

Білий лицар шанобливо випив, а з ним і його товариші. Випили князівна Аріанна, леді Джордейн, лорд Богомилості, лицар Лимонарію, леді Примарного Пагорба... навіть Еларія Санд, люба коханка княжича Оберина, яка була з ним на Королівському Причалі, коли він загинув. Гота більше звертав увагу на тих, хто не п’є: на сера Деймона Санда, лорда Тремонда Гаргалена, близнюків Фаулерів, Дагоса Манвуді, Улерів Пеклокутських, Вілів з кістяної дороги. «Проблеми можуть початися з когось із них». Дорн — розлючений край, який не має єдності, а князь Доран має не такий беззаперечний вплив, як хотілося б. Чимало з підлеглих йому лордів вважають його слабаком і тільки зраділи б відкритій війні з Ланістерами й малолітнім королем на Залізному троні.

І головні серед них — гадюки, байстрючки князевого покійного брата Оберина на прізвисько Червоний Гад, троє з яких зараз присутні на бенкеті. Доран Мартел — наймудріший з князів, і не капітанові його варти ставити під сумнів його рішення, але Арео Гота іноді не міг зрозуміти, чому він вирішив звільнити леді Обару, Наймірію і Тієну з одиночних камер у Списовежі.

Тієна відхилила тост Рикассо, щось пробурмотівши, а леді Нім відмахнулася. Обара дозволила наповнити їй кубок по вінця, а потім перекинула червоне вино на підлогу. Коли служниця присіла, щоб витерти калюжу, Обара вийшла з зали. За хвилю і князівна Аріанна, вибачившись, вийшла за нею. «Обара в житті не зганятиме зло на маленькій князівні,— знав Гота.— Вони — двоюрідні сестри, й Обара її любить».

Бенкет тривав до пізньої ночі, й очолював його вишкірений череп на чорній мармуровій колоні. Подали сім страв на честь сімох богів і сімох братів королівської варти. Був яєчний суп з лимонами й довгастий зелений перець з начинкою з сиру і цибулі. Пироги з міногами, каплуни в меду, сом з дна Зеленокровиці — такий величезний, що вносило його на стіл четверо слуг. Після цього подали смачне рагу зі зміїним м’ясом; сім різних видів зміїного м’яса, тушкованого з драконячим перцем, кривавими апельсинами і краплею зміїної отрути для смаку. Рагу страшенно гостре, знав Гота, хоча так його і не скуштував. Далі був шербет, щоб охолодити язик. На солодке кожен гість отримав череп з цукрової вати. Всередині, в тісті, ховався заварний крем зі шматочками сливок і вишень.

Князівна Аріанна повернулася, коли подавали начинений перець. «Моя маленька князівна»,— подумав Гота, хоча Аріанна вже доросла жінка. Шарлатні шовки, які вона тепер носила, не залишали щодо цього сумнівів. Останнім часом вона змінилася і в іншому. Її плани коронувати Мірселлу викрили і зруйнували, її білий лицар сплив кров’ю, вбитий рукою Готи, а її саму ув’язнили у Списовежі, у самоті й тиші. Це її протверезило. Але було ще щось — якась таємниця, якою з нею поділився батько, перш ніж звільнити з ув’язнення. Що це було, капітан не знав.

Князь усадовив доньку між собою і білим лицарем, на почесному місці. Знову ковзаючи на своє крісло, Аріанна всміхнулася і щось прошепотіла серові Балону на вухо. Лицар не відповів. Як зауважив Гота, їв він мало: ложку супу, шматочок перцю, ніжку каплуна, трохи риби. Від пирога з міногами відмовився, а рагу скуштував тільки ложечку. І навіть від такої ложечки чоло в нього зросилося потом. Гота міг йому тільки поспівчувати. Коли він сам уперше приїхав у Дорн, від вогненної їжі в нього кишки заверталися, а язик палав. Однак було це багато років тому, й він давно навчився їсти все, що їдять дорняни.

Коли подали черепи з цукрової вати, сер Балон стиснув вуста й затримав на князеві погляд, немов хотів пересвідчитися, що з нього не глузують. Доран Мартел цього навіть не помітив, зате помітила донька.

— Це маленький жарт нашого кухаря, пане Балоне,— пояснила Аріанна.— Для дорнян навіть смерть зовсім не священна. Ви ж не розсердитеся на нас, правда? — вона провела пальчиками по руці білого лицаря.— Сподіваюся, вам сподобалося в Дорні.

— Мене приймали дуже гостинно, міледі.

Аріанна торкнулася застібки з бойовими лебедями в нього на плащі.

— Завжди любила лебедів. До самих Літніх островів нема прекраснішого птаха.

— Ваші павичі б не погодилися,— сказав сер Балон.

— Можливо,— озвалася Аріанна,— але павичі з їхніми крикливими кольорами — істоти марнославні й гонорові. Я віддаю перевагу лебедям — чистоті білого оперення і красі чорного.

Сер Балон, кивнувши, ковтнув вина. «Цього так легко не спокусиш, як його побратима,— подумав Гота.— Сер Арис, попри роки, був як хлопчик. А це чоловік, до того ж обережний». Досить було одного погляду на білого лицаря, щоб зрозуміти: йому тут незатишно. «Він не знає цього місця, і йому тут не подобається». Гота це розумів. Дорн і йому здавався дивним місцем, коли він багато років тому вперше приїхав сюди з майбутньою княгинею. Перш ніж його відіслати, бородаті жерці навчили його загальної мови Вестеросу, але дорняни говорили надто швидко, і він нічого не розумів. Дорнянки всі були розпусні, вино — квасне, а дорнська їжа присмачена дивними гострими прянощами. Та й сонце в Дорні пече дужче, ніж бліде і тьмяне сонце Норвосу: день