Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дата потис їм обом руки, і ми знову вийшли на проспект.
— Куди ви йдете, дядьку Прокопе? — спитав я.
— У жандармське управління. Воно, здається, там, на горі, неподалік від Мтацмінди? — сказав Дата Туташхіа і перейшов на другий бік проспекту.
Якщо нагору, то до жандармського управління йти було хвилин десять. За цей час ні один з нас не промовив жодного слова. Дата йшов попереду, я біг за ним, як лошатко за кобилою. І добіг так до самого кінця. Коло під’їзду він обернувся, мовив жартома:
— Ну, прощай! Я пішов! Будь щасливий!
Він не подав мені руки, і я лишився на вулиці, стежачи за ним через парадні двері. Він щось сказав вартовому, що стояв біля входу,— слів я не розчув.
Не минуло й трьох хвилин, як зверху спустився той великий чин, якого мені показали перед від’їздом у Самтредіа, сказавши, що вони з Датою схожі, як дві краплі води.
Той чоловік узяв Дату під руку, і вони пішли разом.
Вони були й справді дивовижно схожі.
Відтоді я Дати Туташхіа не стрічав.
Я увійшов у ті самі двері, піднявся до свого начальника й хотів був відрапортувати, але він і не слухав — іди відпочивай і приходь завтра на десяту годину ранку.
Коли я лишився сам, враження того дня навалилися на мене всім своїм тягарем. Хіба можна було назвати це відпочинком? Уранці я прийшов на призначену годину.
Але й тепер начальник не дав мені говорити. Когось він викликав, щось комусь доручав і повів мене в інший відділ, сказавши по дорозі, що зараз нас прийме Зарандіа, і я повинен йому про все доповісти.
Прізвище Зарандіа, звичайно, було відоме мені, але на обличчя його я не знав. Начальника, якого мені показали перед від’їздом у Самтредіа, я зустрічав і раніше, але й гадки не мав, що він і є Зарандіа. Коли я увійшов до нього в кабінет і побачив його в кріслі за письмовим столом, я вперше об’єднав тепер зовнішність та ім’я Зарандіа, які назавжди закарбувалися в моїй пам’яті.
— Прошу вас, сідайте,— сказав він.
Я сів. Сів і мій начальник.
— Ви вільні! — сказав йому Зарандіа, і він вийшов, підібгавши хвоста.
Зарандіа змусив мене розказати все, з усіма подробицями, від першої до останньої хвилини, які я провів з Туташхіа. Потім розпитав про мою сім’ю, про наш рід та всіх предків і поцікавився, як я потрапив у жандармерію. Коли з’ясувалося, що привело мене сюди не покликання, а бажання ухилитися од військової служби, він спитав мене, чи я бажаю залишити жандармерію. Звісна річ, я відповів, що хочу. «Що ж ти робитимеш?» — спитав він. Я сказав, що хочу продовжити навчання, вступити до Московського університету. Ця ідея йому дуже сподобалася, він похвалив мене і відпустив, звелівши назавтра привести батька.
Неважко було здогадатись, що він хоче здихатися мене, а мені дуже хотілося вирватися з жандармерії. Зарандіа й скористався цим.
Через три дні я був вільний.
А ще через тиждень поїзд мчав мене в Москву.
Тепер я мав удосталь часу, щоб гарненько обміркувати свою службу в жандармерії протягом семи місяців і двадцяти трьох днів.
У вас більше немає запитань? Тоді на все добре!
Розділ четвертий
...І заволав тоді Туташха до небес:
— О всемогутній! Не заради втіхи поринув я у роздуми свої, не хламиди собі ткав я з думок своїх, на павутину схожих; і не заради мсти підняв я списа свого; і не збаламучений хитрощами нечистого набув я плоті людської, а задля зцілення недугів роду людського. Та марним виявився розум мій і кволою десниця моя, не поключилось і не заколосилося зерно, яке посіяв я, бо не дав ти мені хисту обертати зло на добро. І ось до тебе волаю я: дай мені щастя-долю мою, аби обдарував я добром її все живе на землі.
І провістив тоді голос:
— Не збагнув ти єства людського, бо не був ніколи людиною. Піди до них і побачиш: ідуть вони до ближнього нібито з дарами, а прийшовши, відбирають останнє, бо не дари вони несли, а гострий ніж за пазухою; кладуть печать на вуста свої, аби не осудити ближнього, а черево в них переповнене м’ясом та кістками його; моляться богові, а покладають надії на Мамону й потай зміцнюються могуттю його. Але ти стій несхитно й непохибно, і буде в цьому заслуга твоя і всього роду людського, бо ж примножувати добро й досягати досконалості — ось у чому істинне призначення людини. І зійде тоді на тебе благодать, і зумієш ти сотворити добро із зла!
Ступив тоді Туташха на тернистий шлях мук і страждань, і після всіх терзань душі й плоті та подолання їх спалахнуло круг чола його дивне світло, і всі узріли його. Тоді він повернувся в світ і мовив:
— Слухайте, люди! Послав мене всевишній, аби врятувати вас від страшного дракона. Дослухайтеся ж до того, хто приніс себе в жертву заради душ ваших та безсмертя їх!
І одітнув лівицю свою Туташха, кинув її драконові, і він глитнув її; і поодинокі люди поодтинали руки й покидали, і він глитнув їх. Поперерубував Туташха коліна свої, кинув драконові, і той проковтнув їх; і всі поодинокі люди зробили те саме, а дракон поглитав і їхні ноги. І змінився від того колір огидного дракона, і зменшився вогонь з пащі його. Народ бачив усе це і теж почав драконові кидати шматки тіла свого.
І звівся дракон на дві лапи, уподібнюючись людині, і повідпадали пазурі його, і на вид людський перетворилася пащека його.
Тоді розбатував груди свої Туташха, вирвав серце й кинув драконові, та тільки не проковтнув він його,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
