Читати книгу - "Астальдо"

138
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 184 185 186 ... 192
Перейти на сторінку:
йому життя у грізного Намо. Деякі говорили — що коштом власного безсмертя, прийнявши людську долю, старіння і той загадковий шлях, яким мандрували fеа Аданів з Туманних Чертогів. А один співець з мандрівних Нандор запевняв, що Берен та Лутіень живуть в Оссиріанді, на острові посеред ріки Андурант і навіть мають дитинку — гарнесенького хлопчика на ім’я Діор. Княгиня-вигнаниця сподівалася, що так воно і є, і очікувала, що син колись та завітає до Дор-Ломіну. Та ніхто зі смертних більше не бачив ні Берена, ні князівни Доріату.

***

Розпочався чотириста сімдесят другий рік від прибуття рушення Нолдор в Ендоре.

Нельяфінве-Майтімо Руссандол, який нині і сам себе називав Маедросом, дотримав слова — він дав військо Великому Князю Нолдор. На це у нього пішло чотири роки.

Оскільки на Доріат та на Нарготронд через відомі причини розраховувати не можна було, Маедрос зробив ставку на Наугрім та Людей зі сходу, котрі нещодавно примандрували до Белеріанду. Ще десять років тому він дозволив їм селитися на своїх землях і уклав союз з їхніми ватажками Бором та Улфангом. Білошкірі Адани Белеріанду, котрі мешкали в Гімрінгу, недолюблювали смаглявих Вастаків: так бо вони прозвали приходнів. Однак, народи ці поки що жили мирно, а нечисленні сутички поміж ними Маедрос намагався розсудити по справедливості і совісті.

Маедрос же уклав спілку з Наугрім Белегосту та Ногроду. Ніколи ще Кгазад не виходили на битву поруч з Ельдар, за винятком того випадку, коли вони допомагали Моріфінве боронити Таргеліон. Азаггал, володар Белегосту, і давній приятель обох князів-побратимів, пообіцяв дати Ельдар озброєння, і привести військо.

Всі шестеро братів Маедроса нині зібрались під його руку разом з вцілілими спокревеними. Прибули воїни Туркафінве та Куруфінве з Нарготронду. Зі Східного Белеріанду привів поповнення Моріфінве. Амбаруссар, окрім воїнів свого загону, привели лучників-Лаіквенді. Сила Ельдар зростала, і Маедрос випробував свою силу, одним ударом вибивши орків з Дортоніону.

Згодом, разом з Кгазад, князь Гімрінгу очистив від тварей і Таргеліон та вийшов на своє давнє порубіжжя — рубіж Маедроса. Фіндекано, в ті нечасті години, коли друг кликав його до палантиру, бачив його щасливе, горде, грізне обличчя і радів тому.

Сам Астальдо розумів — ця битва дійсно буде останньою. Або вони виграють, і тоді Арда оновиться і зазнає щастя. Або програють і загинуть — що ж… Загиблим не соромно, навіть коли ворог пройде по їхнім тілам…

Він теж шукав союзників — військо Фалатрим пообіцяв прислати князь Кірдан, було укладено союз з галадинами, княгинею яких була рідна тітка Гуріна, Глоредель. Князь галадинів Галмір нещодавно помер, але Глоредель мала великий вплив на свого чоловіка Галдіра, який доводився братом у перших Гуріну та Гуору. Гітлум витиснув з себе все — в разі поразки князівству Фінгона Відважного прийшов би край. До лав війська стали всі — Квенді, Адани, навіть жони. В Гітлумі панувало якесь лихоманкове збудження — і Ельдар, і Адани тільки й говорили про Оновлену Арду, де можна буде жити без страху і постійної загрози з півночі.

Фіндекано, однак, відправив з Ейтель-Сіріону родини воїнів-Аданів. Нолдіе вирішили йти воювати поруч зі своїми meldanya, а за їхнім прикладом пішли й інші Еллет Вглиб князівства відбули лише вагітні Ельфійки та всі Аданет з дітьми — бо у Людей, за винятком галадинів, не було жон-воїнів.

Князь Гурін вже кілька літ як відвіз свою господиню замку до Дор-Ломіну і лише навідувався до неї час від часу. Фіндекано знав, що його вірний воїн поніс велику втрату — від пошесті померла його трирічна донечка, сестричка Туріна. Нині Морвен знову очікувала дитини, і Гурін непокоївся за неї.

Його брат Гуор таки одружився з родичкою Морвен, Ріан, виконавши волю свого загиблого батька. Гуор запросив свого володаря на весілля, і Фіндекано, який в той час об’їздив Гітлум, перевіряючи, як просуваються військові приготування, прийняв запросини.

Весілля відбулося у власному домі Гуора, в передмісті Ломіону. Щаслива Ріан не відходила від нареченого, Адани, за своїм звичаєм, співали до хрипоти, танцювали, доки не падали з ніг і частенько прикладалися до чаш з хмільним. Гурін сидів поруч з володарем, не доторкаючись до келиха. Сині очі його повила задума.

— Що хвилює тебе? — спитав Фіндекано.

— Та власне — нічого, — відповів задумливо Адан, — тільки щось мені не до вподоби те, що в князівстві багацько трапляється якихось чудернацьких людей — ніби отих Вастаків зі сходу. Звісно, вони є союзниками, однак всі говорять, що то є Люди лихі, злодійкуваті і ласі до чужих жон, немов безволосі орки.

— В Ломіоні залишається залога…

— Не дуже велика, вельможний…

— Я відправлю Морвен з Туріном до Егларесту — там про них подбає Кірдан.

Адан похитав головою:

— Я є князем Дор-Ломіну, негоже мені відправляти родину геть, люди подумають, що я не вірю в перемогу.

— А ти віриш?

Гурін повернув лице до князя Ельфів і відповів запитанням:

— А ви, вельможний? Ви — вірите?

— Ми з Маедросом все розрахували, — відповів Фіндекано, — вісімдесят зі ста, що ми переможемо…

— О, подібне ж оповідали за вашого вельможного батька, — стиха сказав Адан, — він теж все розрахував. Однак, він загинув…

— Батько писав в останньому листі, що можливість загинути у нього — сорок зі ста. Він тверезо оцінював власні сили. І те саме робимо ми.

— Аran nin, — раптом спитав Гурін, — ви наче не боїтесь погибелі… Чому? Тому, що Суддя винагородить вас новим тілом?

Фіндекано опустив вії.

— Суддя, — мовив стиха, — винагородить мене хіба що можливістю побачити там, у Мандосі, милих серцю — та й то навряд. Ми прокляті Богами, Гуріне, прокляті за гордість і непоступливість, прокляті за бажання битви, за зненависть до Тьми, за власні помилки і чужу таємну гру… Тебе смерть визволить, Адане, мене ж не врятує від полону навіть погибель. Моргот чигає на моє тіло, щоб піддати його мукам, а що зробить зі мною Суддя — я не знаю і сам. Швидше за все, никатиму по Туманним Чертогам безтілесною тінню до кінця світу. До кінця…

Гурін аж відсахнувся від свого сусіди. Тоді спитав розгублено:

— Невже все так зле?

— Мені потрібна перемога, — сказав Фіндекано, — мені потрібна перемога, і Арда Оновлена, де ми могли б жити в спокої. Я себелюб, мій бідний друже. Я не хочу потрапити до лап Чорнобога, і я не хочу гинути… Я так люблю життя — я й досі не наситився світлом Ітилю, не намилувався зорями, не напився джерельної води… Я не намалював те, що бажав,

1 ... 184 185 186 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"