Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 1"

214
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 185 186 187 ... 191
Перейти на сторінку:
Романа Роздольського від 4 червня 1967 р. (box 24, file 581) Лисяк-Рудницький писав: “Я маю супроти Вінтера довг вдячности, як до мого колишнього професора, й він особисто був мені завжди симпатичний. Інша річ, що його наукові праці берлінського періоду не приносять йому честі”. Листування з Едуардом Вінтером зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 36, files 787, 799).

44

Переклад передмови до книжки: Basarab John. Pereiaslav. 1654: A Historiographical Study. — Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta, 1982. — P. XI–XXIII. Передруковано в книжці “Essays in Modern Ukrainian History” — P. 77–90.

Переклад Ярослава Грицака, мовна редакція Володимира Кулика.

Напередодні виходу з друку книги Джона Басараба Іван Лисяк-Рудницький писав у листі до Романа Шпорлюка (Едмонтон, 19 липня 1982): “Ця праця первісно постала як докторська дисертація в Американському університеті під моїм керівництвом. Її редагуван-ня коштувало нам з Джоном-Польом [Химкою] чимало праці”. Примірник дисертації Джона Басараба (Basarab John. The Perejaslav Arrangement. Ph. D. dissertation. American University. 1974) разом із супровідними матеріалами (листування з її приводу, коментарі, примітки, бібліографія) зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 28, file 600). В архіві зберігається також російськомовний переклад передмови, підготований д-ром Олександром Бабйонишевим для публікації в одному з російських еміграційних видань з примітками і виправленнями самого автора (посмертна публікація: Лысяк-Рудницкий И. Переяславль; история и миф // СССР: внутренние противоречия / Ред. В. Чалидзе. — Вып. 9. — 1984. — С. 137–161). Цей переклад разом з авторськими коментарями було враховано при підготовці даної публікації.

45

Джон Басараб (1918 р. н.) — американський історик українського походження. Народився в Пенсильванії, здобув освіту в Пенсильванському державному університеті та Карловому університеті в Празі. Познайомився з Іваном Лисяком-Рудницьким ще 1948 р. у Швейцарії, підтримував з ним близькі, приятельські стосунки. Захистив під керівництвом Лисяка-Рудницького докторську дисертацію в Американському університеті (1975). Працював американським політичним дорадником радіо “Свобода”, викладав політичні науки й історію в Піттсбурзькому (1970–1972) та Мерілендському (з 1972 р.) університетах.

46

Стаття “Польсько-українські взаємини: тягар історії” була надрукована в збірнику матеріалів наукової конференції, присвяченої польсько-українським взаємовідносинам, яка відбулася 1977 р. в МакМастерському університеті, Гамілтон, Канада (Rudnytsky I. L. Polish-Ukrainian Relations: The Burden of History // Poland and Ukraine: Past and Present/Ed. Peter J. Potichnyj. — Edmonton — Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1980. — P. 3–31). Передруковано в книжці “Essays in Modern Ukrainian History” — P. 49–76. Скорочений український переклад був надрукований в журналі “Віднова” (Ч. 5. — Літо-осінь 1985. — С. 20–44.) Друкується на основі україномовної публікації з відновленням тих пропусків, які були зроблені при перекладі оригінального англомовного тексту.

Впорядкував і переклав окремі фрагменти тексту Ярослав Грицак, мовна редакція Володимира Кулика.

Питання польсько-українських взаємин було однією із провідних тем у творчості Івана Лисяка-Рудницького. Ще на початку 1950-х років він мав намір “зреалізувати мій плян, що з ним ношуся віддавна, — написати велику статтю для [паризької] “Культури” про історіософію українсько-польських взаємин... — українську версію призначую для “У[країнських] Вістей” (із листа до Богдана Осадчука від 14 серпня 1952 р., Нью Йорк, (box 34, file 756)). На замовлення НТШ Іван Лисяк-Рудницький у співавторстві з Богданом Кравцівим, Володимиром Кубійовичем та Олександром Оглоблиним підготував для “Енциклопедії українознавства” статті “Поляки на Україні” та “Польща й Україна” (див.: Енциклопедія українознавства. Словникова частина/ Гол редактор В. Кубійович. — Париж — Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — C. 2215–2228). Окрім цього, йому належить ще декілька публікацій, присвячених діяльності поляків-українофілів — Іполіта Терлецького, Міхала Чайковського та Францішка Духінського (див. с. 221–279 цього тому). Матеріали до історії українсько-польських стосунків зберігаються в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 9, files 229–235, box 10, files 229–234, 236–237).

Науковий інтерес до цієї теми тісно переплітався з суспільно-політичними потребами. Наприкінці вересня — на початку жовтня 1952 р. Лисяк-Рудницький мав три кількагодинні розмови з відомим польським журналістом Клавдіюшем Грабиком, близьким до кіл лондонського уряду. Розмови мали напівофіційний і дискретний характер. Зокрема, Грабику йшлося про вияснення міри поступливості українських еміграційних кіл в українсько-польській територіальній суперечці (див. “Записку про розмову з редактором К. Грабиком на тему польсько-українських взаємин”, що зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 35, file 756)). 25 вересня 1953 року на засіданні Ліги незалежності Польщі Іван Лисяк-Рудницький виголосив доповідь “Україна і Польща на тлі середньо-східної Європи”. 9 травня 1959 р. він виступав із доповіддю “Польща й Україна” на конференції, яку влаштували Генеральний секретаріат УГВР та видавництво “Пролог”. 1965 р. із редактором паризького польськомовного журналу “Культура” Єжи Гедройцем Іван Лисяк-Рудницький обговорював можливість проведення у Мюнхені неофіційної конференції про польсько-українські стосунки. Наприкінці 1965 р. він декілька раз зустрічався з проф. Збігнєвом Бжезінським, аби виробити план заохочення докторантів та наукових працівників до досліджень історії польсько-українських стосунків міжвоєнного періоду. Наприкінці 1975 р. Іван Лисяк-Рудницький разом із дружиною перебував у Польщі, працював у краківських архівах, шукаючи пам’ятки української політичної думки в Галичині з доби “весни народів”(1848). У листі до Романа Шпорлюка від 26 березня 1976 р. він писав: “Не менше був для мене важливим неофіційний бік побуту у Польщі: зустрічі з людьми (головно з наукового світу, але також з деякими речниками польської “інтелектуальної опозиції”, до яких я мав рекомендації). Загальне враження й висновки: тепер, коли відійшов у минуле старий конфлікт, стає ясним, скільки ми маємо спільного з поляками й як добре ми можемо з ними розумітися. В польських наукових колах існує сьогодні порівняно сильний інтерес до української проблематики на грунті відчуття спільноти історичної долі обох народів. Уважаю, що під цю пору передумови для польсько-українського наукового й навіть політичного діялогу більш сприятливі, ніж мабуть коли-небудь”. (Серед осіб, з якими Лисяк-Рудницький зустрічався в 1975 р., був Адам Міхнік (див. лист до Марти Богачевської-Хом’як від 17 жовтня 1976 р. (box 38, file 812))).

У листі до Богдана Цимбалістого від 12 квітня 1975 року (box 38, file 808) він писав: “Вповні визнаю велетенське значення польсько-української проблеми, що їй надаю просто ключової ваги. Наладнання відповідної співпраці з поляками могло б бути для нас, української еміграції, виходом з нашої теперішньої ізоляції. В умовах комуністичного режиму, для українських інтелектуалістів Польща є сьогодні головним вікном у світ. У перспективі майбутнього, “вісь” Варшава-Київ мала б бути фундаментом для нового міжнародного ладу у Східній Європі”.

47

Після того, як

1 ... 185 186 187 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Iсторичнi есе. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Iсторичнi есе. Том 1"