Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

зайвим, як він подумав, завзяттям. Позаду Амбридж перечепилася об деревце, що лежало на землі. Ніхто не зупинився, щоб допомогти їй устати.

Герміона прямувала вперед, голосно крикнувши через плече:

— Ще трохи далі!

— Герміоно, не кричи, — пробурмотів Гаррі, намагаючись від неї не відставати. — Нас може почути хто завгодно...

— Я цього й хочу, — ледь чутно відповіла вона, доки Амбридж, важко дихаючи, наздоганяла їх. — Побачиш...

Вони йшли ще досить довго і нарешті забрели в таку гущавину, що крони дерев узагалі не пропускали світла.

Знову, як і колись у цьому лісі. Гаррі відчув, що за ними стежать невидимі очі.

— Ще далеко? — сердито запитала ззаду Амбридж.

— Уже близько! — крикнула Герміона, коли вони вийшли на тьмяну й вогку просіку. — Ще трошечки...

Повітря пронизала стріла й грізно вп'ялася в дерево прямо над її головою. Звідусіль раптом почувся тупіт копит. Гаррі відчув, як задрижала під ногами земля. Амбридж вереснула і випхала його поперед себе, як щит...

Гаррі вирвався з її рук і озирнувся. Їх оточило з півсотні кентаврів, і всі вони цілилися у них з луків. Гаррі з Герміоною поволі позадкували до середини просіки, а Амбридж заскімлила з жаху.

— Хто ви такі? — пролунав голос.

Гаррі глянув ліворуч. З кола до них вийшов гнідий кентавр Маґор'ян. У руках, як і всі решта, він тримав натягнутого лука. Праворуч від Гаррі скімлила Амбридж, цілячись у кентавра тремтячою чарівною паличкою.

— Я запитав вас, люди, хто ви такі, — грубо повторив Маґор'ян.

— Я Долорес Амбридж! — вигукнула директорка пронизливим переляканим голосом. — Перший заступник міністра магії, а також директор і Верховний інквізитор Гоґвортсу!

— Ви з Міністерства магії? — перепитав Маґор'ян, а кентаври довкола неспокійно заворушилися.

— Саме так! — ще пронизливішим голосом підтвердила Амбридж. — Тож бережіться! За законами, затвердженими відділом нагляду й контролю за магічними істотами, напад покручів на людину...

— Як ви нас назвали? — крикнув дикий на вигляд вороний кентавр, у якому Гаррі впізнав Бейна. Решта кентаврів сердито загомоніли і ще дужче натягли тятиви луків.

— Не називайте їх так! — розлючено сказала Герміона, але Амбридж її мовби й не чула. Не зводячи з Маґор'яна тремтячої чарівної палички, вона провадила далі: — Закон номер 15 "Б" чітко зазначає: "Напад магічної істоти, що, як вважається, має наближений до людського інтелект, а отже, несе відповідальність за свої дії..."

— "Наближений до людського інтелект"? — перепитав Маґор'ян, а Бейн та деякі інші кентаври заревіли від гніву, б'ючи копитами землю. — Ми це вважаємо великою образою, людино! Наш інтелект, дякувати Богові, набагато перевершує ваш.

— Що ви робите в нашому лісі? — вигукнув суворий сивий кентавр, якого Гаррі з Герміоною бачили під час останньої подорожі в ліс. — Чого ви сюди прийшли?

— У вашому лісі? — перепитала Амбридж, трясучись тепер не тільки від жаху, а й від обурення. — Мушу нагадати — ви мешкаєте тут лише тому, що Міністерство магії дало вам дозвіл займати певні ділянки землі...

Стріла просвистіла над її головою, зачепивши волосся мишачого кольору. Амбридж оглушливо заверещала і затулила голову руками. Деякі кентаври схвально заревіли, а інші хрипко зареготали. Їхній дикий регіт луною розлігся темною просікою. Вони загрозливо затупотіли копитами.

— То чий це тепер ліс, людино? — закричав Бейн.

— Брудні покручі! — заверещала Амбридж, затуляючи голову руками. — Звірі! Дикі тварюки!

— Тихо! — крикнула Герміона, та було вже пізно. Амбридж махнула чарівною паличкою на Маґор'яна й вереснула:

— Зв'язатус!

Просто з повітря з'явилися мотузки, що, наче товстенні змії, міцно обмотали кентаврові груди й руки. Він гнівно заревів і став дибки, намагаючись вивільнитися, а інші кентаври кинулися в атаку.

Гаррі повалив Герміону на землю. Лежачи долілиць, він відчув дикий жах, коли навколо, мов грім, затупотіли копита, одначе кентаври з лютими криками їх перестрибували.

— Ні-і-і-і-і-і! — верещала Амбридж. — Ні-і-і-і-і-і-і... я перший заступник... не маєте права... пустіть мене, тварюки... ні-і-і-і-і!

Гаррі побачив червоний спалах і зрозумів, що вона спробувала вразити когось приголомшливим закляттям; а потім заверещала ще голосніше. Підвівши трохи голову, Гаррі побачив, що Бейн схопив Амбридж за поперек і підняв високо вгору. Вона звивалася й верещала з жаху. Її чарівна паличку впала на землю, і серце в Гаррі закалатало. Якби ж до неї дотягтися...

Та щойно він простяг руку, як на чарівну паличку наступило копито якогось кентавра й переламало її навпіл.

— Ану! — прогримів над Гарріним вухом голос, і груба волохата рука виринула мовби з повітря й поставила його на ноги. Герміону теж підняли з землі. Гаррі бачив над рухливими різномастими спинами й головами кентаврів, як Бейн поволік Амбридж кудись між дерева. Її безупинний вереск дедалі слабшав і врешті-решт його цілком заглушило тупотіння копит.

— А з цими що? — запитав суворий сивий кентавр, що тримав Герміону.

— Це молодняк, — пролунав неквапливий скорботний голос у Гаррі за спиною. — Ми не чіпаємо лошат.

— Ронане, це вони її сюди привели, — відказав кентавр, що міцно тримав Гаррі. — І не такі вони й молоді... оцей скоро досягне зрілості.

Він потрусив Гаррі за комір мантії.

— Будь ласка, — затамувавши подих, промовила Герміона, — будь ласка, не займайте нас, ми не поділяємо її думок, ми не працюємо в міністерстві! Ми сюди прийшли, бо сподівалися, що ви її від нас відженете.

З виразу обличчя сивого кентавра, який тримав Герміону, Гаррі відразу зрозумів, що, сказавши це, вона припустилася жахливої помилки. Сивий кентавр відкинув назад голову, люто затупотів задніми ногами й заревів: — Ти бачиш, Ронане? Вони вже такі самі пихаті, як і все їхнє плем'я! То ми мали виконати за тебе брудну роботу? Так, людська дівчино? Ми мали поводитись, як твої слуги, відганяти твоїх ворогів, наче слухняні пси?

— Ні! — пискнула пройнята жахом Герміона. — Прошу вас... я не це мала на увазі! Я просто сподівалася, що ви зможете... допомогти нам...

Що далі, то гірше.

— Ми не допомагаємо людям! — прогарчав той кентавр, що тримав Гаррі, ще міцніше його стискаючи й одночасно стаючи дибки — на якусь мить Гарріні ноги відірвалися від землі. — Наша раса живе своїм життям і цим пишається. Ми не дозволимо вам звідси піти й вихвалятися, що ми виконали вашу забаганку!

— Ми не збираємося такого казати! — закричав Гаррі. — Ми знаємо, що ви все робите з власної волі!

Але ніхто його, здається, не слухав.

Бородатий кентавр, що стояв оддалік, вигукнув: — Вони прийшли