Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

сюди непрохані й повинні за це відповісти!

На ці його слова табун відгукнувся схвальним ревінням, а якийсь сірої масті кентавр крикнув: — Відправмо їх до тої жінки!

— Ви ж казали, що не чіпаєте невинних! — закричала Герміона, і з її очей бризнули справжні сльози. — Ми вам нічого поганого не зробили, ми не погрожували вам чарівними паличками! Ми хочемо назад до школи, будь ласка, відпустіть нас...

— Ми не такі, як той зрадник Фіренце, людська дівчино! — вигукнув сивий кентавр, а його приятелі схвально заіржали. — Може, ти думала, що ми — гарненькі балакучі коні? Ми древнє плем'я, яке не терпітиме чаклунських зазіхань і образ! Ми не дотримуємося ваших законів, не визнаємо вашої вищості, ми...

Та вони так і не почули, чого ще не роблять кентаври, бо тієї миті на краю просіки щось так голосно затріщало, що Гаррі, Герміона й півсотні кентаврів миттю озирнулися. Кентавр знову кинув Гаррі на землю, сягнувши по лук і сагайдак зі стрілами. Герміона теж упала, і Гаррі кинувся до неї, але тут зловісно розхилилися два товстелезні стовбури, і між ними з'явилася гігантська постать велетня Ґропа.

Кентаври, що були найближче до нього, позадкували на тих, що стояли далі. Просіка перетворилася на ліс натягнутих луків та стріл. Усі цілилися у величезне сірувате обличчя, нависле над ними між густого плетива гілок. Ґроп дурнувато роззявив перекошеного рота. Було видно його схожі на цеглини жовті зуби, що відсвічували в напівтемряві, а тупі, багнистого кольору, очі звузилися, коли він покосився на істот біля його ніг, обплутаних обірваними канатами.

Він ще ширше роззявив рота.

— Геґер.

Гаррі не знав, що означає "геґер" і яка то мова. Його турбувало інше. Він стежив за Ґроповими ступнями, завдовжки з Гаррі. Герміона міцно стисла його руку. Кентаври принишкли й дивилися на велетня, що крутив величезною круглою головою з боку набік і теж розглядав тих, хто внизу, мовби щось шукав.

— Геґер! — ще наполегливіше гукнув він.

— Іде звідси, велетню! — крикнув Маґор'ян. — Тебе ніхто сюди не кликав!

Проте на Ґропа ці слова не справили ніякого враження. Він трохи нахилився (кентаври ще міцніше стисли в руках луки), а тоді заревів: — ГЕҐЕР!

Деякі кентаври занервувалися, а Герміона раптом зойкнула.

— Гаррі! — прошепотіла вона. — Здається, він намагається сказати "Геґрід"!

Саме в цю мить Ґроп помітив їх, єдиних людей серед моря кентаврів, і ще нижче нахилив голову, уважно до них приглядаючись. Гаррі відчув, як затремтіла Герміона, коли Ґроп знову широко роззявив рота і промовив глибоким гримотливим голосом: — Гермі.

— Господи, — Герміона так міцно стисла Гарріну руку, що та аж заніміла, а сама Герміона, здавалося, от-от зомліє, — він... він запам'ятав!

— ГЕРМІ! — заревів Ґроп. — ДЕ ГЕҐЕР?

— Я не знаю! — пропищала перелякана Герміона. — Вибач, Ґроп, але я не знаю!

— ҐРОП ХОЧЕ ГЕҐЕР!

Велетень простяг униз здоровецьку руку. Герміона дико заверещала, відсахнулася на кілька кроків назад і впала. Без чарівної палички Гаррі зібрався бити, штовхати, кусати — що завгодно, — коли рука потяглася до нього, збивши при цьому з ніг білосніжного кентавра.

Кентаври тільки цього й чекали. Ґропові простягнуті пальці були вже біля Гаррі, коли з півсотні стріл просвистіли в повітрі й уп'ялися в гігантське обличчя велетня. Той завив від болю й люті, випростався й почав терти собі щоки величезними долонями, ламаючи стріли, але ще глибше заганяючи їхні наконечники.

Він кричав і гупав ножиськами, а кентаври кинулися врозтіч. Краплини Ґропової крові завбільшки як галька заляпували Гаррі з голови до ніг, поки він допомагав Герміоні встати. Удвох вони щодуху помчали під захист дерев і лише там озирнулися. Ґроп із залитим кров'ю лицем наосліп намацував кентаврів. Ті безладно тікали, галопуючи поміж дерев обабіч просіки. Гаррі й Герміона дивилися, як Ґроп, люто ревучи й ламаючи дерева, кинувся за кентаврами.

— Ой, — Герміона так трусилася, аж їй підгиналися коліна. — Ой, яке жахіття. Він же їх повбиває.

— Якщо чесно, то я не проти, — з гіркотою зітхнув Гаррі. Тупіт кентаврів і гупання велета поступово слабшали.

І раптом шрам у Гаррі тьохнув болем. Його охопив жах.

Вони згаяли стільки часу — і тепер були ще далі від порятунку Сіріуса, ніж тоді, коли він побачив видіння. Без чарівної палички, серед Забороненого лісу, без можливості перенестися деінде.

— Чудовий задум, — крикнув він Герміоні, бажаючи зігнати на комусь злість. — Просто надзвичайний! І що ж нам тепер робити?

— Повертатися до замку, — ледь чутно пробелькотіла Герміона.

— Поки ми туди доліземо, Сіріус буде мертвий! — люто стукнув Гаррі ногою по дереву. Згори почулося верескливе скрекотання. Сердитий посіпачка розмахував стиснутими в кулачки довжелезними пальцями-галузками.

— Без чарівних паличок ми нічого не вдіємо, — безнадійно мовила Герміона, намагаючись зосередитися. — До речі, Гаррі, а як ти взагалі планував добиратися до Лондона?

— Нас це теж цікавить, — пролунав за її спиною знайомий голос.

Гаррі й Герміона інстинктивно притислися одне до одного й озирнулися.

З-за дерев вийшов Рон, а за ним — Джіні, Невіл і Луна. Вигляд у них був не найкращий. У Джіні по щоці тяглося кілька довгих подряпин, у Невіла над правим оком набрякала велика фіолетова ґуля, а Ронова губа кривавила ще більше — проте всі були дуже собою вдоволені.

— То що, — Рон відхилив низьку гілку і простяг Гаррі його чарівну паличку, — щось придумав?

— Як ви вирвалися? — здивувався Гаррі.

— Кілька приголомшувачів, роззброювальні чари, а Невіл виконав дуже класне стримувальне закляття, — безтурботно пояснив Рон, віддаючи чарівну паличку і Герміоні. — Але Джіні була найкраща, вона зачаклувала Мелфоя "Кажанячими шмарклями". Було на що подивитися, бо йому заліпило морду тією гидотою з крильцями. А тоді ми побачили з вікна, що ви йдете в ліс, і побігли за вами. А що ви зробили з Амбридж?

— Її кудись понесли, — відповів Гаррі. — Кентаври.

— А вас просто так покинули? — здивувалася Джіні.

— Та ні, їх розігнав Ґроп, — пояснив Гаррі.

— Який Ґроп? — зацікавилася Луна.

— Геґрідів молодший братик, — зразу ж відказав Рон. — Але це вже не має значення. Гаррі, що ти з'ясував у каміні? Відомо-Хто напав на Сіріуса чи...

— Так, — підтвердив Гаррі, і його шрам знову боляче тьохнув, — я впевнений, що Сіріус ще живий, але не знаю, як туди потрапити, щоб йому допомогти.

Усі злякано вмовкли. Ця перешкода здавалася нездоланною.

— Доведеться нам полетіти, — сказала Луна своїм найбуденнішим