Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

вид знання, — Темпі зупинився, вочевидь, ретельно обдумуючи слова. — Летані — це найважливіша річ. Усі адеми вивчають. Найманці вивчають двічі. Шегін вивчають тричі. Найважливіше. Але складно. Летані — це… багато чого. Але не те, чого торкаються, на що вказують. Адеми все життя думають про летані. Дуже завзято.

— Проблема, — мовив він. — Я не маю права вчити свого ватажка. Але ти мій учень, вивчаєш мову. Летані навчають жінки. Я не такий. Це частина цивілізації, а ти варвар. — «Легкий смуток». — Але ти хочеш бути цивілізацією. І ти маєш потребу в летані.

— Поясни, — сказав я. — Я спробую зрозуміти.

Він кивнув.

— Летані — це робити правильні речі.

Я терпляче зачекав, коли він продовжить. За хвилину Темпі зробив жест «досада».

— Тепер ти став запитання, — глибоко вдихнув і повторив: — Летані — це робити правильні речі.

Я спробував згадати ідеальний приклад чогось доброго.

— Отже, летані — це давати голодній дитині харчі.

Він зробив невпевнений жест рукою, що означав «так і ні».

— Летані — це не робити щось. Летані — це те, що нам ­показує.

— Летані — це означає правила? Закони?

Темпі хитнув головою.

— Ні, — показав на ліс довкола нас. — Закон — це ззовні, він контролює. Це… Це метал у роті коня. І струни на голові. — «Запитання».

— Вуздечка та вудила? — припустив я. Показав, як тягну за голову коня віжками.

— Так. Закон — це вуздечка та вудила. Він контролює ззовні. Летані… — він показав собі між очима, а тоді — на груди. — …живе всередині. Летані допомагає вирішувати. Закон створюють, бо багато хто не розуміє летані.

— Отже, з летані людині не треба дотримуватися закону.

Пауза.

— Можливо. — «Досада». Темпі витягнув меч і потримав його паралельно землі, вістрям угору. — Якби ти був малий, іти вздовж цього меча було б схоже на летані.

— Боляче ногам? — запитав я, намагаючись трохи розрядити атмосферу. «Веселість».

«Гнів. Несхвалення».

— Ні. Складно йти. Легко впасти набік. Складно три­матися.

— Летані дуже пряме?

— Ні, — пауза. — Як кажуть, коли багато гори й одне місце, щоб іти?

— Стежка? Прохід?

— Прохід, — кивнув Темпі. — Летані — це як прохід у горах. Повороти. Складно. Прохід — це легкий шлях. Єдиний шлях. Але його не легко побачити. Стежка, яка легка, багато разів не йде через гори. Іноді йде в нікуди. Померти від голоду. Впасти на яму.

— Отже, летані — це правильний шлях через гори.

«Часткова згода. Захват».

— Це правильний шлях через гори. Але летані — це також знання правильного шляху. І те, і те. А гори — це не тільки гори. Гори — це все.

— Отже, летані — це цивілізація.

Пауза. «Так і ні». Темпі похитав головою. «Досада».

Я згадав його слова про те, що найманці мають вивчати летані двічі.

— Летані — це коли б’ються? — запитав я.

— Ні.

Він сказав це з такою непохитною впевненістю, що мені довелося спитати протилежне для певності.

— Летані — це коли не б’ються?

— Ні. Той, хто знає летані, знає, коли битися й не битися. — «Дуже важливо».

Я вирішив змінити напрям.

— Те, що ти сьогодні бився, було від летані?

— Так. Щоб показати, що адем не боїться. Ми знаємо, що у варварів не б’ється боягуз. Боягуз слабкий. Недобре, коли вони так думають. Тож коли багато дивляться, битися. А ще — щоб показати, що один адем вартий багатьох.

— А якби вони перемогли?

— Тоді варвари знатимуть, що Темпі не вартий багатьох. — «Легка веселість».

— Якби вони перемогли, сьогоднішня бійка була б не від ­летані?

— Ні. Якщо ти падаєш і ламаєш ногу в гірському проході, це все одно прохід. Якщо я схиблю, дотримуючись летані, це все одно летані. — «Серйозно». — Тому ми розмовляємо зараз. Сьогодні. З твоїм ножем. То було не летані. Це не була правильна річ.

— Я боявся, що ти постраждаєш.

— Летані не пускає коріння у страху, — сказав Темпі так, ніби щось декламував.

— А допустити, щоб ти постраждав, було б летані?

Він знизав плечима.

— Можливо.

— А чи було б від летані, якби я допустив, щоб ти… — «Максимальний наголос». — Постраждав?

— Може, й ні. Але вони — ні. Бути першим із ножем — це не від летані. Якщо ти перемагаєш і ти перший із ножем, ти не перемагаєш. — «Величезне несхвалення».

Я не міг збагнути, що він має на увазі під останнім.

— Не розумію, — зізнався я.

— Летані — це правильна дія. Правильний шлях. Правильний час, — обличчя Темпі раптом проясніло. — Старий торговець, — промовив він із помітним ентузіазмом. — В історіях із клунками. Як він називається?

— Мідник?

— Так. Мідник. Як треба поводитися з такими людьми?

Я знав, але хотів дізнатися думку адема.

— Як?

Він поглянув на мене, стиснувши пальці: «Роздратування».

— Треба бути добрим і допомагати їм. І добре говорити. Завжди ввічливо. Завжди.

Я кивнув.

— А якщо вони щось пропонують, треба подумати, чи не купити це.

Темпі зробив переможний жест.

— Так! Зустрівши мідника, можна зробити багато речей. Але правильна річ буде тільки одна, — він трохи заспокоївся. «Застереження». — Але тільки робити — це не летані. Спершу знати, потім робити. Це — летані.

Я ненадовго замислився над цим.

— Отже, бути ввічливим — це летані?

— Не ввічливим. Не добрим. Не хорошим. Не обов’язок. Ніщо з цього не летані. Кожна мить. Кожен вибір. Усе різне, — він проникливо глянув на мене. — Ти розумієш?

— Ні.

«Радість. Схвалення». Темпі зіп’явся на ноги й кивнув.

— Добре, що ти знаєш, що ні. Добре, що ти кажеш. Це теж від летані.