Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рада невидющим поглядом подивилася на ліжко, на якому лежала мати, а потім на того, ким захоплювалась у школі. Усередині була така порожнеча… Вона не відчувала більше нічого.
Альбрехт здригнувся, коли Рада підійшла до Еміля і поклала йому руку на плече. Він не розумів, звідки в ній стільки сили — після всього, що сталося.
— Не звинувачуй себе. Ти подав сигнал про напад. Ти бився разом з усіма. У кожного з нас є слабкості. Але якщо ти скиглитимеш і жалітимеш себе, твої загиблі друзі тобі цього не пробачать — її голос був твердим, як ніколи. — Ти ж сам пам’ятаєш, що сказала Катана. Вона просила тебе закінчити їхню справу. Тепер це твій обов’язок — добудувати школу. Не плач. — Рада торкнулася його щоки кінчиками пальців. — Усі, кого ми любимо, залишаються з нами. Тут. — вона поклала долоню собі на груди. — Назавжди.
Промовивши це, вона розвернулась і швидко вийшла з кімнати. Альбрехт був вражений її витримкою, але залишати наодинці не зміг. Кульгаючи, рушив слідом.
Рада йшла швидко, майже не помічаючи, що відбувається довкола. Коридор вів до сходів на перший поверх, а далі — до головного входу. Альбрехту довелося докласти чималих зусиль, щоб наздогнати її — біль у нозі давався взнаки.
— Ти куди?
— Мені треба туди. — Рада вказала у бік головної брами.
— Але там триває бій! На тобі немає ні обладунків! Рада, зупинись!
— Я чую голос… Він кличе мене до Резенфорда! Я маю піти!
Дівчина обернулась. Альбрехт мимоволі зробив крок назад: її очі сяяли золотим.
— Що з тобою?
Рада не відповіла. Вона просто пішла далі. Альбрехт витер сльози рукавом і рушив за нею. Спершу він хотів її зупинити — та коли вони вийшли з дому, ця думка зникла сама собою. Якась сила — невидима, невідворотна — тягнула їх обох до зруйнованого замку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія , Анна Стоун», після закриття браузера.