Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

наступного разу буде в Англії. Джастина багато чого не знала про Райнера, а от стосовно однієї його риси вона не мала жодного сумніву: він неодмінно приїде, бо не мав ані найменшої схильності до злопам’ятства. Тепер закордонні справи стали сферою відповідальності Райнера, і Англія часто була його пунктом призначення.

— Поживемо побачимо, мій хлопчику, — мовила Джастина, дивлячись у дзеркало, але замість свого обличчя бачила обличчя Райнера. — Я зроблю Англію твоєю найважливішою закордонною справою, або я не Джастина О’Ніл.

їй ніколи й на думку не спадало, що, можливо, для Рейна її ім’я і було суттю справи. Її схеми поведінки вже давно усталилися, і заміжжя в ці схеми не вписувалося ніяк. Вона й подумати не могла, що Рейн, можливо, бажає перетворити її на Джастину Гартгайм. Бо всі думки були зайняті спогадами про отой незабутній поцілунок і мріями про нові поцілунки й обійми.

Залишалося одне: сказати Дейну, що вона не зможе поїхати з ним до Греції, але стосовно цього вона була спокійною. Дейн зрозуміє, він завжди її розумів. Тільки чомусь їй не хотілося казати йому про всі причини, через які вона не поїде до Греції. Хоч як би вона не любила свого брата, їй не хотілося вислуховувати його повчальну проповідь, котра обіцяла бути суворою й жорсткою, як ніколи. Дейн хотів, щоб вона вийшла заміж за Рейна, тож коли вона розкриє перед ним свої плани щодо новоспеченого боннського політика, брат неодмінно забере її з собою до Пелопоннесу, навіть якщо йому доведеться викрасти її. Серце Дейна не зможе сумувати за тим, чого не чули його вуха.

«Любий Рейне, — йшлося у записці. — Вибач, того вечора я повелася, мов скажена кішка, не знаю, що на мене найшло. Мабуть, тому той день видався напруженим та хаотичним.

Прошу, вибач мене за те, що поводилася, як остання дурепа. Мені соромно, що я зчинила такий ґвалт через дрібницю. Смію зазначити, що той важкий день, мабуть, і на тебе погано вплинув, — ну, слова про кохання і все таке. Тому ось що я тобі скажу: ти пробач мене, а я пробачу тебе. Будьмо друзями, благаю. Мені нестерпно усвідомлювати, що ми з тобою посварилися. Будеш наступного разу в Лондоні — заїжджай до мене додому, і ми з тобою офіційно складемо проект мирної угоди».

Як і зазвичай, записка була підписана просто «Джастина». Ані слова навіть про симпатію: вона цього ніколи не робила. Нахмурившись, він став уважно вдивлятися в артистично-безхитрісні фрази, немов крізь них міг побачити, що насправді думала Джастина, коли їх писала. Безумовно, то була передмова до дружби, але що ще? Зітхнувши, він змушений був визнати, що, мабуть, більше нічого. Він страшенно її налякав; те, що Джастина хотіла зберегти їхню дружбу, свідчило, як багато він для неї значив, але була не впевнена, що сама розуміє, що саме відчуває до нього. Зрештою, тепер вона дізналася, що він її кохає; якби вона розібралася у собі достатньо, щоб зрозуміти, що вона теж кохає його, то неодмінно відразу виклала це напрямки у своєму листі. Однак чому ж вона повернулася до Лондона, а не поїхала з Дейном до Греції? Райнер знав: не варто сподіватися, що це сталося через нього, але, попри свої побоювання, надія вже малювала барвами його думки, і він натиснув на дзвінок, викликаючи секретарку. Була десята ранку за Гринвічем — найкращий час, щоб застати Джастину вдома.

— З’єднайте мене з квартирою міс О’Ніл, — наказав він і кілька секунд чекав, насупивши внутрішні кінчики брів.

— Привіт, Рейне! — вигукнула Джастина, зрадівши. — Ти листа мого отримав?

— Щойно.

Витримавши делікатну паузу, вона спитала:

— А ти скоро приїдеш на вечерю?

— Я збираюся до Англії наступної п’ятниці й залишуся на суботу. Не надто швидко для тебе?

— Та ні, якщо суботній вечір тебе влаштує. Я репетирую Дездемону, тому п’ятниця випадає.

— Дездемону?

— Так, уяви собі! Ой, та ти ж іще не знаєш! Клайд написав мені у Рим і запропонував цю роль. Марк Сімпсон у ролі Отелло, головний режисер — Клайд. Прекрасно, еге ж? Тому я повернулася до Лондона першим же літаком.

Райнер затулив долонею очі, радіючи тому, що секретарка сидить так, що не бачить його обличчя.

— Джастино, Herzchen, це ж здорово! — сказав він з удаваним ентузіазмом у голосі. — А я все думав: що змусило тебе так швидко до Лондона повернутися?

— Ой, та Дейн все чудово зрозумів, — невимушено кинула вона, — і навіть задоволений, що їде сам. Він вигадав історію, наче я потрібна йому для того, щоб постійно дзижчати у вуха про необхідність з’їздити додому. Але мені здається, що тут, скоріше, інше, і він мені про це теж казав: Дейн не хоче, щоби я почувалася викинутою з його життя тепер, коли він став священиком.

— Можливо, — ввічливо погодився Райнер.

— Тоді у суботу ввечері, — сказала вона. — Десь о шостій, щоб ми з тобою провели мирні переговори за сприяння пляшки-другої, а коли ми досягнемо взаємоприйнятного компромісу, я тебе нагодую. Годиться?

— Звичайно ж, серденько. До побачення.

Зв’язок різко урвався звуком покладеної слухавки; якусь мить Райнер сидів, і досі тримаючи слухавку в руці, а потім стенув плечима і поклав її на важіль. Бісова Джастина! Вона вже вклинюється між ним та його роботою.

Вона вклинювалася між ним та його роботою і в наступні дні, хоча навряд чи хтось про це здогадався. І в суботу увечері він заявився до її квартири, як і завжди — з порожніми руками, бо знав, що Джастині важко догодити подарунком. До квітів вона була байдужа, тістечок не їла, а якесь дорожче підношення закинула б легковажно у якийсь куток — і відразу ж забула б про нього. Здавалося, Джастина дорожила тільки тими подарунками, які підніс їй Дейн.

— Шампанське перед вечерею? — спитав Райнер, здивовано поглянувши на неї.

— А хіба ти не вважаєш таку оказію доречною? Це ж наша перша сварка, перший розрив стосунків, і це наше перше примирення, — досить правдоподібно пояснила Джастина, вказуючи йому на зручне крісло, а сама вмостилася на рудувато-коричневий килимок із кенгурячої шкіри, і злегка розтуливши рота, наче вже репетирувала відповіді на всі його наступні репліки та запитання.

Але Райнеру розмова давалася туго принаймні доти, поки йому не вдалося вловити її настрою. До того поцілунку в Римі йому було легко триматися відсторонено і невимушено, але тепер, вперше побачивши її знову після того, він зізнався сам собі, що в майбутньому така поведінка даватиметься йому значно важче.

Мабуть, навіть під старість Джастина збереже щось не до кінця зріле в обличчі,