Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

Дездемона! Дездемона в Лондонському театрі! Та ще й із Марком Сімпсоном у ролі Отелло! Та це ж роль усього мого життя!»

Її настрій блискавично шугонув угору, і недавня сцена з Райнером враз втратила усю значущість, хоча ні, радше вона набула іншого виміру значущості. Мабуть, якщо вона буде дуже-дуже обережною, то їй вдасться зберегти кохання Райнера; затребувана успішна актриса — людина надзвичайно занята і тому не має змоги приділяти багато часу спілкуванню з коханцями. Що ж, варто спробувати такий варіант стосунків. Якщо вона помітить, що він добирається надто близько до істини, вона завжди зможе знову його відштовхнути. Щоб зберегти Рейна у своєму житті, тим більше оцього нового Рейна, Джастина була готова на все, окрім того, щоб зірвати з себе маску.

Така новина заслуговувала на те, щоби її хоч якось відзначити. Джастина відчувала, що ще не готова знову постати перед Рейном, але були й інші люди, охочі відзначити з нею її тріумф. Тож вона взула туфлі, пройшла коридором до спільної кімнати відпочинку своїх дядьків, і коли Петсі відчинив двері й впустив її всередину, Джастина зі сліпучою усмішкою стала на порозі, широко розкинувши руки.

— Виставляйте пиво — я скоро Дездемоною буду! — оголосила вона дзвінким голосом.

Якусь мить всі мовчали, а потім приязно озвався Боб:

— Це дуже добре, Джастино.

Та відсутність ентузіазму у відповіді Боба анітрохи не зменшила її гарного настрою; навпаки, він підскочив ще вище, аж до неконтрольованого піднесення. Джастина розсміялася, упала у крісло і весело витріщилася на своїх дядьків. Які ж вони гарні чоловіки! Ясна річ, для них ця новина не означає нічого, бо вони не знають, хто така Дездемона. Якби вона зайшла і оголосила, що виходить заміж, відповідь Боба була б приблизно такою ж.

Скільки Джастина пам’ятала себе, дядьки завжди були частиною її життя, а вона, дурепа, цуралася і їх, і всього, пов’язаного з Дрогедою. Її дядьки! Спільнота, яка не має з Джастиною О’Ніл нічого спільного. Члени конгломерату, які то приїжджали на ферму, то покидали її, сором’язливо всміхаючись своїй племінниці й намагаючись уникнути її, щойно намічалася хоч якась розмова. Ні, не можна сказати, що вони не любили її, і вона це щойно збагнула; дядьки відчували, наскільки вона їм чужа, і тому почувалися некомфортно. А у цьому римському світі, чужому для них і такому звичному для неї, Джастина почала їх краще розуміти.

Раптом в неї зажеврів вогник відчуття, яке можна було назвати любов’ю до дядьків, й одне за одним вона оглянула їхні зморшкуваті усміхнені обличчя: Боб — двигун усієї спільноти, бос Дрогеди, але не суворий і ненав’язливий; Джек — у всьому повторював Боба, а може, так здавалося тому, що вони чудово ладили один з одним; Г’юї — зі схильністю до пустотливості, якої не мали решта братів, однак в усьому іншому такий на них схожий; Джимс та Петсі — негатив і позитив одного самодостатнього цілого; бідолашний мовчазний Френк, мабуть, єдиний з усіх, кого безперервно мучили страхи та відчуття небезпеки. Всі вони, за винятком Джимса та Петсі, мали сиве волосся, а Боб із Френком — ті геть посивіли, хоча, здавалося, вони так і не змінилися з того часу, коли вона була маленькою.

— Не знаю, чи можна мені тобі пиво давати, — мовив Боб із сумнівом у голосі, тримаючи у руці пляшку холодного пива.

Подібна ремарка ще півдня тому довела б її до сказу, а тепер Джастина була надто щаслива, щоб ображатися.

— Слухай, любий, я знаю, що тобі й на думку не спало запропонувати мені пива, коли ми були з Рейном, але ж, їй-богу, я вже доросла дівчинка і від пива зі мною нічого не станеться. Це не гріх, запевняю тебе, — сказала Джастина і всміхнулася.

— А де це Райнер? — спитав Джимс, беручи у Боба повну склянку і передаючи її Джастині.

— Я з ним побилася.

— З Райнером?

— А з ким ще. Але я сама винувата. І тому згодом збираюся побачитися з ним і вибачитися.

Жоден із дядьків не палив. Хоча раніше вона й не просила у них пива, зате під час їхньої розмови з Рейном кілька разів виклично курила; але щоб дістати цигарки тепер їй знадобилося б більше хоробрості, тому Джастина вдовольнилася маленькою пивною перемогою. їй страшенно хотілося спрагло осушити склянку кількома величезними ковтками, але вона стрималася, усвідомлюючи недвозначне ставлення дядьків до своєї особи. «Спокійно, Джастино, пий пиво маленькими жіночими ковточками, навіть якщо ти суха, мов торішній листок».

— Райнер — кльовий чувак, — сказав Г’юї, пустотливо зблиснувши очима.

Ошелешена Джастина раптом збагнула, чому вона так різко виросла в їхніх очах: бо підчепила собі чоловіка, якого вони хотіли б бачити у родині.

— Так, кльовий, — стисло кинула вона і відразу ж змінила тему. — Чудовий день був сьогодні, еге ж?

Всі разом закивали головами, навіть Френк, але, схоже, дядькам не хотілося говорити на цю тему. Джастина помітила, які вони зморені, однак не пожалкувала про своє імпульсивне бажання зайти до них у гості. За короткий час вона освіжила свої притуплені чуття й почуття, повернувши їм належні функції, тож дядьки в цьому стали доброю мішенню для практики. У тому-то й біда, коли ти сам схожий на ізольований острів, часто забуваєш про те, що діється за його берегами.

— А що таке Дездемона? — спитав Френк із затінку, в якому ховався.

Джастина пустилася яскраво й образно описувати персонаж, чимало втішена непідробним переляком дядьків, які щойно дізналися, що раз на вечір її душитимуть; вони так захопилися її розповіддю, що згадали про свою втому лише за півгодини, коли Петсі гучно позіхнув.

— Мушу йти, — сказала Джастина, ставлячи порожню склянку. Другої їй не запропонували, мабуть, для дам існував ліміт — одна склянка пива. — Дякую, що вислухали мої теревені.

На превеликий подив зніяковілого Боба, вона цьомкнула його на добраніч; Джек було боязко відсунувся, але Джастина легко спіймала його, а от Г’юї сприйняв прощальний поцілунок зі жвавою запопадливістю. Для Петсі — обійми й поцілунок, бо він сам був трішечки островом. Френку поцілунку не дісталося: він відвернув голову, але коли Джастина обняла його, то відчула слабке, але відчутне відлуння якоїсь внутрішньої сили, геть відсутньої в інших братах. Бідолаха Френк. І чому він такий?

Зачинивши за собою двері, вона на хвильку прихилилася до стіни. Райнер її кохає. Та коли вона зателефонувала до його номера в готелі, телефоністка поінформувала, що він виселився і повернувся до Бонна.

Байдуже. Буде навіть краще, коли вона дочекається його у Лондоні. Стисле вибачення поштою із запрошенням до вечері, коли він